вівторок, 15 жовтня 2013 р.

Софія Володимирівна Василенко (1939 – 2006 рр.)

Народилася  поетеса в місті Генічеськ Херсонської області.
Після закінчення  торгово-кооперативного технікуму (нині Херсонський кооперативний економіко-правовий коледж), працювала бухгалтером і кореспондентом газети "Приазовська правда".
Автор поетичних збірок "Мені в цьому житті, люди, пощастило", "Скіф'янка", "Коромисло", "Мій божий дар - моя голгофа", "А я кохаю Україну".
Багато віршів автора було надруковано на сторінках газет і журналів.


***

Пустіє пляж, бо схолодніли ранки, 
І море вже не вабить теплотою. 
Та на душі болить, бо, вкутане серпанком, 
Воно на рік прощається зі мною.

***

Яке життя, які літа, 
За цими ніжними плечима, 
Яка любов і почуття, 
За цими темними очима. 
Живе журба у цих очах, 
Та так невимовно і тихо, 
Що навіть зеленню верба, 
Не може виплакати лиха. 
О, що це з серденьком моїм, 
Що так тріпоче і так б'ється, 
За тим віконцем срібляним 
Рясним барвінком день сміється. 
І ось вже зрадницька сльоза
В мої скотилася долоні, 
І з полотна гінка лоза 
Сипнула сум мені на скроні.
***

ДИКЕ ЖИТО 

Дике жито, дике жито, 

В полі за курганом. 
А над ним, вітрами биті,
Стеляться тумани.
Хто розвіяв, хто посіяв,
Золоті зернята,
Той, хто сіяв, стріти мріяв
Любі оченята.
Може, віяв, може, сіяв
Жито парубоче?
Над тим житом вітер виє,
Щось сказати хоче. 
"Стало диким, ст
ало диким,
Стало диким жито,
Бо того, хто його сіяв,
На кургані вбито.
Не діждались оченята
Свого щастя й долі,
Золоті оті зернята
Сію я у полі".
Дике жито, дике жито, 
В полі за курганом,
А над ним, вітрами биті,
Стеляться тумани...

Немає коментарів:

Дописати коментар