вівторок, 8 вересня 2015 р.

Неоголошена війна: крок до розуміння

Уже другий рік поспіль свято Першого дзвоника, яке завжди викликає у серцях людей  найсвітліші почуття, затьмарене війною. Адже там, на Сході, зараз багато юнаків, які за віком повинні ще сидіти у  студентських аудиторіях, а не воювати зі зброєю в руках. Серед них -  випускники  нашого навчального закладу.


Ще навесні цього року у стінах рідного коледжу відбулася зустріч студентів із Віталієм Чумаком – випускником 2012 року, бійцем батальйону спеціального призначення «Херсон». Бути присутнім на святі 1 вересня Віталій  не зміг, оскільки сьогодні він відстоює нашу рідну землю. До коледжу завітав побратим Віталія, учасник бойових дій, якому довелося вириватися з іловайського пекла - Віталій Петрович Бендатий.


Затамувавши подих, студенти слухали проникливу розповідь мужнього воїна.  Важко навіть визначити, якого болю у  його воєнному житті було більше: фізичного чи морального. Адже він на власні очі бачив жахливі  наслідки війни,  спостерігав за свавіллям і цинічними діями ворога, втрачав побратимів, був у полоні  і сам знаходився на  межі  життя і смерті… За словами Віталія Петровича, коли все це бачиш на власні очі, інстинкт самозбереження зникає. Загострюється  гнів, з’являється бажання будь-якою ціною захистити все найрідніше: родини, дітей, свою  багатостраждальну землю, на яку прийшла біда, звідки не чекали…Гість наголосив: «Війна – жорстока, вона стирає звання і обличчя, бо перед небезпекою всі рівні».


Ніхто з побратимів Віталія Бендатого  не  вважає себе героєм.  Усі бійці, власне як і кожен із нас, прагнуть  закінчення  війни, мріють якомога швидше повернутися до мирної праці, до виховання своїх дітей. Мабуть, такими  і повинні бути справжні герої.
У залі панувала тиша…Усі замислилися над розповіддю бійця. Дехто, навіть не приховуючи цього, витирав сльози.
У той момент промайнула  думка: напевно, ми все-таки щасливі. Чому? Тому що маємо таких захисників і завдяки їх відвазі можемо спокійно вчитися, щодня бачити своїх рідних та друзів, маємо можливість сказати їм теплі слова. І як жаль, що наші захисники позбавлені такої щоденної можливості.
Усіх присутніх переповнювало почуття вдячності. А ще – стискалося серце від жалю, і мимоволі згадувалися рядки з поезії випускниці коледжу 2015 року Надії Кравченко: «Благаю, повертайтеся живими…»

Анастасія  Зьомша, студентка групи Р-191
Алла Сергазіна, викладач коледжу

Немає коментарів:

Дописати коментар