пʼятниця, 28 жовтня 2016 р.

Послухай осінь


 Осінь  –  пора чарівно поетична, коли за вікном з’являється перше золоте листя, сонце дарує своє лагідне тепло, а небо стає таким бездонно блакитним, що манить за білими хмаринками в далечінь до нових і незвіданих меж, пробуджуючи в душі потяг до прекрасного – поезії, пісні…

 Саме у таку прекрасну пору відкрило свої гостинні двері арт-кафе у Херсонському кооперативному економіко-правовому коледжі, запросивши до Мистецької вітальні дебютантів і вже сформованих митців.

Послухай осінь, благаю…
Серцем ніжним, душею.
Ти зможеш, я добре знаю… − звернулася до всіх Олеся Євгенівна Хлань, викладач української мови та літератури, херсонська поетеса, налаштувавши всіх на лірично-щемливий лад.

Своїм сприйняттям осені поділилися з присутніми  барди  Наталя та Андрій Бєрєзіни, відомі як дует «Березіль». Їх пісні «Я – не осінь», «Споглядаю цей рай» нікого не залишили байдужими.

А потім відбувся і перший дебют декламаторів: Гречишкіна Олена, студентка групи О-191, зі своїм сином Єгором прочитали вірш О.Кузьменко  «Повір у ту казку…». Усім захотілося повірити «у ту казку, якої нема».


 Звучить вальс «Осінній сад»: Богомолов Ілля, Грабовенко Катерина, Черкесова Катерина, танцюючи, продовжують розпочату ведучою історію про кохання, що минуло, про зустрічі і прощання:

Зачарував  і зажадав весни,
Та я була вже осінь,
Просто осінь…
Зникали з серця сумніви смутні
І тільки наші погляди сумні
Освідчувались вересню, що рідні.… 


Та  одного танцю недостатньо, щоб виразити почуття. І зазвучала  прониклива поезія херсонського юного поета  Н.Рябченка  у виконанні Богомолова Іллі ( група ФМ–191):

Чекай мене, як птах чекає волі
У клітці буднів, місяців, років,
Коли втомились слухати тополі
Далекий плач весняних берегів…

Своєрідною відповіддю полинули чарівні слова відомої поетеси Ліни Костенко у виконанні Черкесової Катерини (група П–192):

Я думаю про тебе весь мій час,
Але про це не треба говорити…
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

 Свої поезії про осінь презентувала херсонська поетеса Галина Добровольська, відкриваючи дорогу нашим першокурсникам, які зважилися виступити зі своїми першими доробками про осінь, кохання, пошуки сенсу життя.

 Спостерігаючи навколишній світ, Погосова Олександра (група О–191) слушно зауважила:

Тепле літо в минуле відходить
Холод впевнено по вулиці бродить.
Барви змінились, зів’яли квіти
Прощавай до наступного року, літо..

 А Пацалай Аліна (група ПР–191) звертається до Всевишнього з вічним питанням, на яке шукає відповідь людство протягом тисячоліть: Хто я? Яким є мій шлях і моє призначення?

Та юність неможлива без першого щирого кохання, пошуку взаємності. І саме про це вірш Кривошеєвої Катерини (група М–291):


Может, поговорим наедине?
У меня будет сводить дыхание.
Прошу, закрой глаза и замри.
Не смотри, а чувствуй мое состояние.

І Білий Анатолій (група Т–191) по-чоловічому в авторській пісні звертається до єдиної:


Ну як же сказати тобі ці слова,
Що без тебе немає в серці життя.
Важко сказати мені щось тобі,
Тож просто послухай мої ти пісні.

І вже всі присутні непомітно підхоплюють:
Повір мені кохана,
Без тебе в серці рана.
Повір мені кохана:
Любов ти довгождана.

 Осінь – це ще й пора спогадів. Пісня Кузьми «Старі фотокартки» у виконанні Смірнова Сергія (група ФМ–191) у супроводі презентації  з фотокартками  минулого коледжу викликала щирі аплодисменти.


 Час непомітно спливає, і вже звучить «Осінній блюз» – треба вертатися до повсякдення, а так не хочеться розлучатися з прекрасним, тож чекаємо на нові гостини у Мистецькій вітальні, на цікаві дебюти і зустрічі.


Ольга Сокальска, викладач коледжу

Немає коментарів:

Дописати коментар