понеділок, 13 листопада 2017 р.

У кожному серці…


Коли забув ти рідну мову –
Біднієш духом ти щодня,
Ти втратив корінь і основу,
Ти обчухрав себе до пня.
Д.Білоус



 День української писемності й мови – свято, близьке за духом кожному українцеві. Воно молоде, як і наша незалежна українська держава. Але цього року урочистості з нагоди свята були особливими, оскільки українці офіційно відзначали цей день двадцятий рік поспіль.
Приємно, що студенти Херсонського кооперативного економіко-правового коледжу знають і шанують рідну мову та культуру. Свідченням цього є щорічні перемоги в обласних етапах конкурсу  знавців української мови імені Петра Яцика та конкурсу творчих робіт імені Тараса Шевченка.
 Тому й відзначають у нашому коледжі це свято щорічно з особливою любов’ю та теплотою. І не дивно, адже ми – нащадки творців нашої культури, ментальності. Ми – носії  традицій, звичок, історичної пам’яті нашого народу.


 Ось і цього року в поєдинку за звання найерудованіших знавців української мови, літератури, етнографії, усної народної творчості, історії та сучасності зійшлися студенти першого курсу. Команди груп Р-191, Р-192, О-191, ТМ-191, ПФ-191 та П-191 «стали до діла» дуже завзято, і одразу всім стало зрозуміло: легко перемога не дістанеться нікому.
Уже перший конкурс «Загадкові імена», у якому слід було поєднати справжні прізвища письменників з їхніми літературними псевдонімами, виявив мінімальні розриви в балах між командами.


 Не лише знання літератури, а й командний дух, винахідливість, спостережливість, уміння слухати один одного продемонстрували гравці команд у другому конкурсі під назвою «Літературний каламбур». Його завдання було непростим: поставити переплутані літери на свої місця так, щоб вийшло зашифроване літературознавче поняття. Наприклад, що може означати загадкове слово «РЕПАЛІК»,  чи яке відношення має «АТЛАНТ» до літератури? Не кожен здогадається, що в них сховані слова «репліка» і «талант».


 Студенти виявили себе і як знавці визначних місць в Україні, оскільки у третьому конкурсі «Україна туристична» необхідно було за фотографією упізнати якусь історичну пам’ятку чи  природний ландшафт і назвати місце їх знаходження. А таких місць у нашій державі і не злічити! Саме тому вона і є привабливою для відвідувачів із-за кордону. Упоралися з легкістю! Хіба що київський будинок з химерами виявився для гравців «міцним горішком».


 За відгуками студентів, четвертий конкурс, що отримав назву «Тіні забутих предків», був для них найцікавішим. Тут вони слухали народні легенди про рослини і тварин, які особливо полюбилися нашим пращурам, і вгадували, про що саме йде мова. Лелека, соловей, жайворонок, зозуля, калина, барвінок, дуб – це ті народні символи, без яких важко уявити не лише Україну історичну, а й сучасну.


 А от п’ятий конкурс «Українські модні тренди» виявився для гравців найважчим. І справді, чи знаємо ми, який одяг носили колись українці і як він називався? Звісно, ми всі любимо вишиванки. Більше того, «українські тенденції» можна побачити і на тижнях високої моди в Європі. Але ж окрім сорочок у наших пращурів була маса інших «модних речей»: кунтуш, жупан, плахта, намітка, керсетка, очіпок, крайка, личаки, дукачі, монисто тощо. Погодьтеся, важко не заплутатися в цьому розмаїтті історичних назв українського вбрання та прикрас. Отож і змінювалися лідери серед команд із кожним наступним конкурсом.


 Останнім випробуванням для команд стали «Визначні постаті», які в різні  періоди української історії зробили значний внесок у розквіт, добробут, благополуччя нашої держави, працювали і працюють на зміцнення її авторитету у світі сьогодні. Серед таких визначних особистостей багато наших земляків, і приємно, що студенти про це знають.
 Саме цей останній конкурс і виявив переможця гри: з відривом в один бал перемогу здобула команда групи П-191. Друге місце посіли дві команди – ПФ-191 та О-191. «Бронзовими призерами» стали студенти групи ТМ-191, а четверте місце розділили ресторатори -  Р-191 та Р-192.


 Шквал емоцій продемонстрували і вболівальники, здобуваючи солодкі призи. Завдання було легким і важким одночасно: упізнати українську казку за поданою ілюстрацією. «Не пам’ятаю назву, бо я вже дорослий», - гукав із залу хтось із глядачів. Та попри «недитячий вік» (цілих15-16 рочків! ) усі призи знайшли своїх власників, ще раз доводячи, що наше – українське – міцно входить у свідомість кожного з дитинства і залишається з нами назавжди.
Отож, переможці визначені, смаколики з’їдені. Залишається лише одне: дочекатися реваншу під час святкування Дня рідної мови у лютому.

Алла Сергазіна,
викладач української мови та літератури

Немає коментарів:

Дописати коментар