четвер, 12 березня 2020 р.

Альманах творчих робіт студентів. Випуск № 16.


Альманах № 16 
творчих робіт студентів 
Херсонського кооперативного економіко-правового коледжу 
«Моя життєва позиція» 
До дня народження Т. Г. Шевченка 

Українське село часів Шевченка й село ХХІ століття – 
причини трагічного занепаду? 

Будь-яке село - прекрасне місце: природа, добродушні люди, атмосфера легкості відчувається в кожному куточку. Чомусь більшість людей, які залишили свій слід в українській історії та культурі, народилися саме в селах. Деякі домівки великих авторів можна побачити й зараз. У чому феномен сіл? Чому люди іноді вважають, що село – це щось погане і низьке? 
В українській історії завжди була велика різниця між містом та селом. Звісно, економіка в містах була розвинена набагато краще, але культура набула більшого розвитку в селах, там вона й збереглася в усьому її колориті й оригінальності до нашого часу. Але проблеми залишились ті ж самі, що були, наприклад, в ХІХ сторіччі. Чому? Напевно, тому, що існує стереотип: у містян більше перспектив. Так, у селах є чисте повітря, тиша, чого так не вистачає людині з мегаполісу. Але всі університети - у містах, найкращі робочі місця – також у містах. 
Але наші великі люди народилися саме в селах. Мабуть, це - чиста магія. Та якщо бути серйозною, у селі просто більш яскраве життя, люди прості, їх дуже легко здивувати. Це емоційна, духовна сторона нашого життя. У містах люди зайняті лише своєю щоденною працею, створенням матеріальних благ. А матеріальне, як відомо, навпаки, робить душі черствішими. Порівнявши статистику самогубств у мегаполісах та селах, можна зрозуміти, де люди більш щасливі. 
Так в чому причина зубожіння таких чарівних місць, як села? На мою думку, причина була і є в людях: розумні та кмітливі (їх більшість) виїжджають із сіл, шукають перспективи в містах (а часом, і легких грошей), прагнуть займатися інтелектуальною працею. Залишаються ті, хто не хоче розвивати себе або в принципі не хоче нічого міняти у своєму житті. Їх все влаштовує, бо щоб копирсатися в городі та біля худоби, не потрібно бути високоінтелектуальною особистістю. Так вони думають. І це є головною причиною трагічного занепаду. 
Я вважаю, що рішення цієї проблеми – направити ініціативних людей до сіл. Такі місця треба берегти, охороняти, бо лише в них залишилась наша справжня культура, наша душа. 

Дар’я Бесараб, 
студентка групи П-291 

*** 

Село - це прекрасне місце для відпочинку вашої душі. Безмежні краєвиди степів та зелених галявин змушують ваше серце співати. Теплі і сонячні ранки залишають за собою слід спокою та гармонії. Хто ніколи не бував у селі, той може не зрозуміти мене.
За часів Шевченка село було саме таким. Малий Тарас спокійно пас ягнята і милувався своїм краєм. Звісно, в його сім’ї були фінансові труднощі, але він знаходив свій спокій у малюванні картин на маленькому шматі паперу та складанні віршів. 
Мені тринадцяти минало. Я пас ягнята за селом. 
Чи то так сонечко сіяло, чи так чогось мені було. 
Мені так любо, любо стало, неначе в Бога. 
Але був один недолік - кріпацтво. Люди зранку до ночі важко працювали, обливаючи потом і кров’ю панську землю. І нічого з цим не могли вдіяти. 
До наших часів ситуація змінилася: кріпацтво відмінили. Проте я не можу дати загальний опис села: одні процвітають, а інші занепадають. Моє село не є ідеальним. У ньому немає ніяких покращень. Люди поступово переїжджають до великих міст або ж оселяються в інших селах із кращими умовами. Тут немає роботи і будь-яких вакансій. Деякі люди, які живуть тут не менше десяти років, мають роботу. А решта змушена заробляти собі на життя, ходячи на поле (майже як в ті часи). Молодь їде заробляти у більш перспективні місця, а люди похилого віку доживають свої роки на пенсії. «Незабаром село вимре», - так кажуть мої односельчани. 

Анна Сташук, 
студентка групи М-291 

***

На сьогодні українське село дуже відрізняється від села в роки життя Т. Г. Шевченка. За часів поета в українських селах проживала більшість мешканців країни. Усі вони були залежними від панів. Але, незважаючи на всі труднощі, вони були щирими, чесними громадянами. У наш час більшість людей, які проживають у селі, - люди похилого віку. Молоді, як правило, виїжджають. Вони не бачать перспективи залишатися в селі. Там немає ніякої роботі і можливості розвиватися. Тому всі емігрують в місто або до інших країн. Тому не можна назвати село ХХІ століття ідеальним. 
Я вважаю, що причиною занепаду сучасного українського села є те, що влада нашої країни зовсім не має бажання піклуватися про сільських людей. Через це смертність найбільша по селах. Узагалі в сучасному світі навіть згадка про село - це не стильно і не цікаво. Усі сільські діти вважають міських дітей якимись «не такими», і навпаки...
Настав новий час. Але я вважаю, що найближчим часом, напевно, не повністю, але більша частина сіл зникне. 

Валерія Скапа, 
студентка групи Ф-291 

***

Село, і серце одпочине. 
Село на нашій Україні… 
Т. Шевченко 
У творчості Тараса Григоровича Шевченка значне місце посідає зображення українського села. І це не випадково, бо сам поет тривалий час жив у сільській місцевості. За часів Шевченка наші села були мальовничими, як писанка: порослі гаями, оточені прекрасними краєвидами. Мені від опису тогочасного українського села віє чимось теплим, тихим і спокійним.

У ті часи переважна більшість українців проживала в селах. Саме вони, сільські мешканці, і є основними творцями культури, звичаїв і традицій, побуту. У цьому і є колорит українського села: побілені хати, національний одяг, вишиті рушники, вишневі сади та криниці… 

У селах проживали талановиті люди, які співали пісні не лише на свята, а й працюючи на полі з ранку до вечора. Саме в селах здебільшого формувалася усна народна творчість: думи та балади про народних героїв, легенди та перекази. А ще в селах жили сильні духом та вольові люди, які здатні були виявити невдоволення, піднятися на відкрите протистояння, а іноді і повстання проти поневолювачів. 

Тогочасне село було «живим», там кипіло життя, чого не можна сказати про сучасні села, де з кожним роком стають виднішими сліди занепаду. Багато людей переїжджає у міста, особливо молодь. Зараз рідко в селі знайдеш лікарню, у школах навчається мало дітей. Хороші спеціалісти не хочуть їхати в глушину, тому що там не можна досягти кар’єрного зросту та хорошої заробітної плати. Вони скоріше поїдуть на заробітки за кордон, і це трагедія сучасного життя. Адже ми втрачаємо розумних працьовитих людей, які не в змозі реалізувати себе у рідній країні і змушені їхати на чужину. 
Я б дуже хотіла, щоб українське село знову розквітло, як «садок вишневий коло хати». 

Ольга Головчук, 
студентка групи О-391 

***

Якщо порівнювати українське село часів Шевченка й село ХХІ століття, то відразу з’являється враження, що з кожним поколінням дуже змінюється ставлення до природи. Як говорив Шевченко: «Село на нашій Україні - неначе писанка село, зеленим гаєм поросло..». Цим автор показує свою любов до рідного краю. 
У часи Шевченка сім’ї були багатодітні, на той час переважало населення в селах, а не в місті. Майже кожна людина - дитя то чи дорослий - любили свою землю і захоплювались нею. Для кожної людини найважливішою цінністю в житті була сім’я, для якої слід було облаштувати «своє гніздечко». 
Село ХХІ століття значно відрізняється. Зараз люди виїжджають з сіл, так як в місті легше жити. Це стало причиною еміграції. Усе, що раніше вирощували на городах, зараз можна купити. У селах переважно залишаються літні люди, а молоде покоління виїжджає, щоб реалізувати свої плани щодо кращого життя. 
Я вважаю, що люди, як і раніше, будуть любити свою землю, але шукатимуть зручний спосіб життя. У селах дуже багато клопотів. На мою думку, життя в селі не для всіх, а точніше не для ледачих… 
На території України багато забутих сіл. Мабуть, їх кількість – занедбаних, покинутих напризволяще, ще збільшується через екологію та неродючість земель. Сьогоднішнє молоде покоління вважає життя в селі не сучасним і не престижним. 

Світлана Хоменчук, 
студентка групи Ф -291 

***

Село на нашій Україні - неначе писанка село 
З давніх часів прийнято вважати, що село – це місце, де відпочиває душа людини. У наших селах знаходиться все найкраще, що зберігає у своїх неповторних барвах Україна. Та чи можна вважати, що ставлення до села не змінилося в наш час? Коли люди майже зовсім не звертають увагу на навколишнє середовище, на красу, яку подарував нам Всесвіт? Я вважаю, що це є глобальною проблемою людства, яка, до речі, тісно пов’язана зі збереженням довкілля кожним із нас. 
Якщо згадати уривок із поеми «Княжна» Тараса Шевченка, то можна дійти висновку, що село за життя цього визначного поета значно відрізняється від сучасного: 

Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні. 
Неначе писанка село. Зеленим гаєм поросло. 
Цвітуть сади, біліють хати. А на горі стоять палати, неначе диво.
 
З чим це пов’язано? Якщо провести соціальне опитування, більшість людей відповідатимуть, що вони не переймаються долею сіл, їх розвитком. На мою думку, дійсно однією з головних причин занепаду сучасного українського села є те, що більша частина сучасної молоді кілька останніх десятиліть просто поринула у новітню техніку і не має бажання щось робити та розвиватись. 
А тепер поміркуйте, хіба вам погано, коли ви їздите до бабусі? У село. І не важливо, маленьке воно чи велике, багате або не дуже, головне – сільський колорит: вузенькі провулочки, тихий шепіт старих дерев з самого рання, рідний терпкий запах улюбленого пирога під грайливе цвірінькання горобців коло бабусиного подвір’я, хата зі скрипучими, але справними дерев’яними дверима, ще навіть із тим запахом молодого дуба, біля якого багато років тому грались сусідські діти. А навколо лише квітучі поля, свіжопосаджені квіти під вікнами та калина в кінці садиби. 
Мої батьки часто кажуть, що оточує нас тільки те, що ми самі собі створюємо. І якщо залишити всі непотрібні справи у непокірному галасливому місті і просто поїхати в село, ви відчуєте на собі, яким є його сучасне обличчя. Село насправді майже нічим не змінилося. Наші бабусі й дідусі, коли були ще зовсім малі, бачили його красу кожен день і, мабуть, мріяли прожити у цьому теплому, наповненому спогадами місці все життя. Вони любили його всім серцем і люблять досі. 
Отже, українське село – це частина кожного з нас, бо саме там починалося життя тих людей, завдяки яким існує зараз наше покоління. І саме тому ми маємо поважати, пам’ятати і дбати про кожне українське селище, яким би воно не було. 

Дар’я Бєлоус, 
студентка групи П-292 

***

Село - це місце, де можна відпочити, повернутися в дитинство, відчути себе вільною людиною. А чи завжди так було? 
На жаль, раніше, люди не мали можливості відчувати себе вільними в селах. До 1861 року майже всі були кріпаками, а лиш одиниці вільними, заможними. У кріпаків не було можливості самореалізуватися, бути освіченими, не залежати від когось, а жінки взагалі не мали права голосу. 
З часом стали українського села змінюватися на краще. Після реформи 1861 року в людей з’явилася можливість відчувати себе вільними. Згодом у селах з’явилися навчальні заклади, люди мали право на освіту, самореалізацію. 
Після проголошення Україною незалежної 24 серпня 1991 року деякі села перетворилися у маленькі міста, а деякі - зазнали занепаду. 
На мою думку, зараз велика кількість людей надає перевагу містам, а не селам. Тому що в містах більше можливості самореалізуватися, здобути освіту, жити заможно. Але без сіл люди не змогли б вижити . 
Село - це місце, де вирощують фрукти та овочі. Звісно, деяких людей задовольняє їх життя в селі. Можна мати ферму, бути найбагатшим у селі, а можна працювати на цього фермера і заробляти дуже мало грошей, жити в бідноті. Усі бажають кращого для себе, своєї сім’ї, саме тому й переїжджають у великі міста. 
Я вважаю, якщо б держава виділяла більше грошей на розвиток українського села, то й люди не переїжджали б у великі міста. Незважаючи на це все, будь-яка людина, коли приїжджає додому, в село, почувається дитиною, незалежною, маленькою… 
Можна зробити висновок, що на сьогоднішній день технічний стан українського села значно кращий, ніж у ХІХ столітті. Але все одно воно зазнає занепаду, тому що держава робить акцент на міста. Я вірю в те, що наші можновладці таки повернуться обличчям до проблем села, і через років 20 люди з міст почнуть повертатися до своїх витоків – у села. 

Аліна Резніченко, 
студентка групи П-291 

***

В уривку з поеми «Княжна» велика увага приділяється зображенню села. За часів Шевченка і у наш час – це дві великі різниці. 
Сьогодні його не можна назвати ідеальним, адже велика кількість сіл вимирає. Люди починають масово переїздити до міста. Це пов’язано з тим, що в селах низький рівень навчання, медицини, недостатньо гарні умови проживання, знецінення звичайної сільської праці. А в містах – все по-іншому: гарна медицина, інфраструктура та умови для життя. 
У селі часів Шевченка жили працьовиті та добрі люди. Саме тут зародилося те, що ми називаємо українським колоритом, національною родзинкою: зелені гаї, в яких тьохкають солов’ї, біленькі хати з солом’яними стріхами, під якими весело цвірінькають горобці, розквітлі сади, що заливають духмяними пахощами усе навколо. Про кількість і красу українських пісень годі й говорити… 
Прикро, але на даний момент села вже не такі… І основними причинами занепаду є матеріальна та соціальна неспроможність забезпечити потреби людей. 

Анна Буренко, 
студентка групи О -391 

***

Село… На мою думку, це найпрекрасніше місце на Землі. Тут все по-іншому: відносини людей, природа. У селі наша душа відпочиває, хочеться творити, змальовувати кожну квіточку, насолоджуватись краєвидами, це дуже влучно видно в уривку з поеми «Княжна» Т.Шевченка:
Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні.
Неначе писанка село. Зеленим гаєм поросло. 
Цвітуть сади, біліють хати. А на горі стоять палати, 
Неначе диво. 
Але не все так ідеально, незважаючи на мальовничість сіл, вони починають занепадати, люди виїжджають у місто, в інші країни, шукаючи кращого місця для життя, покидаючи свої домівки, свою роботу, села починають вимирати, як це було і раніше, наприклад, за часів Т.Шевченка.
Люди в селах тоді були кріпаками, вони не бачили своїх грошей, які заробляли на панській землі, на дітей не вистачало часу (вони також змалку починали тяжко працювати). Пани не думали про людей, як про живих істот, у яких є власна думка, почуття, а тільки як про робочу силу, могли їх продати, віддати, подарувати іншим панам. Селянам жилося дуже тяжко, усі сім’ї були багатодітними, але через низький рівень медицини, багато дітей помирало. 
Я вважаю, що в ті часи була занадто строгою народна мораль. Наприклад, це добре видно в поемі «Катерина» Т.Шевченка. Дівчина, яка народила дитину поза шлюбом, була покинутою і зневаженою всіма, люди казали, що вона повія, покритка, а її ні в чому не винне дитя – то байстрюк. Навіть не зрозуміло, від чого Катерина збожеволіла: від того, що її покинув коханий, чи від психологічного тиску оточуючих, які не схвалювали любові з москалем: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями, бо москалі - чужі люди - роблять лихо з вами…», - писав Шевченко. 
На жаль, історичні події починають повторюватися і в наш час: знову трудова еміграція, зменшення рівня медицини, низький стан освіти, влада не дає ніякої підтримки, нічого не робить для того, щоб села розвивалися та життя на селі ставало кращим. Люди, давайте будемо відновлювати наші села, бо без села не буде й міста! 

Анжела Кодлубовська, 
студентка групи Ф-291 

***

Українське село…Воно описує всю красу українського народу. Оспіване в піснях, описане у творах українських письменників, розкинулося воно то серед квітучих садів, то поміж лісів, то біленькою ромашкою визирає десь у степах.
Такими були села за часів малого Шевченка. Мальовничий опис-спогад такого села бачимо в поезії «Садок вишневий коло хати». Для поета село – це невід’ємна частина його дитинства, у якому лишилися спогади про матір, батька, сестер та братів, але водночас - і про бідність, кріпацтво та тяжку роботу.
У наш час головною проблемою українського села є урбанізація. Люди їдуть із села у пошуках кращої долі, не маючи на меті повернутися назад. Минуло лише пару століть, а від українського села майже нічого не залишилося. І однією з причин є розвиток сучасних технологій. Я вважаю, що технічний прогрес – це великий крок у майбутнє, але для села це загибель.
Звісно, кожна людина як в Україні, так і у світі має право вибирати місце, де їй хочеться жити. Для однієї людини життя у селі просто нестерпне, вона не уявляє свого існування без ритму міста: людей, машин, інформації. Для іншої – велика насолода спостерігати за тим, як виростає рослина, посаджена його руками, як у променях сонця виблискує річка або як теплими літніми вечорами співають у гаях солов’ї і кумкають у ставках жаби. На жаль, таких людей стає все менше, а звичайний сільський пейзаж скоро перетвориться на екзотику, якщо ситуація в країні не поміняється.

Вікторія Тюшка, 
студентка групи О-391 

***

Еліта часів Т.Шевченка та сучасна еліта: спільне та відмінне 
На сьогоднішній день термін «еліта» вживається для дещо іншого типу людей, ніж за часів Кобзаря - у значенні відома, можливо, навіть популярна, але не дуже розумна людина. 
Я, звичайно, розумію вислів: «Які часи, така й мораль», але чи по справедливо його використовувати по відношенню до культури людей? 
Еліта - це особистості, для яких притаманна сукупність найкращих чеснот, поєднана з вихованням та манерами. У роки Шевченка саме такою була еліта. Вона відрізнялась від основної маси людей кардинально, бо в ті часи мати просвітлені і чисті думки могли лише особи, яких жорстоко било життя. 
Сьогодні еліта - це не сукупність чеснот, а розчарування! Немає в ній нічого, що б змогло згадатися добрим словом у нащадків. Еліта - це зерно, посаджене найкращими умами поколінь. Воно повинно прорости у важкі часи та дарувати плоди нашим спадкоємцям. Нічого такого, на превеликий жаль, ми не маємо. 
Я не вважаю всіх людей рівними, але й не розділяю їх на класи за ієрархією, створеною для розбудови бізнесу. Своїми словами, мені хотілось би сказати, що матеріальні цінності не мають ніякого відношення до поняття «еліти». Вони є лише засобом вижити, а не концепцію людського життя на всі наступні покоління. Термін «еліта» втратило свій початковий сенс серед наших грішних життів, загублених для суспільства. 
Отже, «шевченківська еліта» і наша ганьба, представників якої навіть соромно називати, - дві кардинально різні сходинки людської духовності. Стандартами для еліти часів Шевченка були начитаність, толерантність і цілеспрямованість. Наша ж - еліта двадцять першого століття - не має нічого спільного зі своїми попередниками, тому її не можна брати за приклад. 
Мені чомусь здається, що наше покоління стане останнім, для якого поняття людяності ще чогось варте, а ця «еліта» та її наступні покоління тільки пришвидшать моральне падіння суспільства та знищать надію на світле майбутнє. 

Дар’я Самарська, 
студентка групи М-391 

Перлини студентської творчості 
збирала та редагувала 
викладач української мови та літератури 
Алла Іванівна Сергазіна

Немає коментарів:

Дописати коментар