26 квітня 2017

Альманах творчих робіт студентів Херсонського кооперативного економіко-правового коледжу. Випуск № 2


Моя   життєва  позиція

Інтернет: досягнення чи загроза людству?
Інтернет, як і будь-яке з сучасних благ, має свої плюси та мінуси.
Тридцять років тому доступу до цієї мережі звичайні люди не мали. Він використовувався окремими фірмами та бізнесменами, тому що тогочасний комп’ютер мав дуже малу потужність, та й інформаційна база всесвітньої павутини на той час була дуже мізерною. Більше того, користування інтернетом коштувало чималих грошей, тому ні про яку доступність для всіх навіть мови не могло бути.


На сьогоднішній день інтернетом користується майже вісімдесят відсотків населення світу. Він постійно навколо нас: дома і в навчальному закладі, у громадських місцях, навіть на вулиці і в транспорті – всюди, де є зони WF. Більшість із нас живуть за принципом: день без інтернету – марно прожитий день. Тому часто «кмітливі підприємці» використовують мережу для збільшення клієнтської бази (наприклад, у кав’ярнях та ресторанах).
Але, на мою думку, дуже мало людей використовують мережу справді задля важливих справ.
Завдяки всесвітній павутині ми можемо заводити цікаві та корисні знайомства з мешканцями не лише інших міст, а й інших країн, спілкуватися з рідними за тисячі кілометрів від нас, працювати в інтернеті, вести бізнес, розробляти програми, вчитися, дивитися фільми, бути в курсі всіх новин (або пліток)…
Але локальна мережа, скоріше за все, несе більшу загрозу, ніж користь. Наприклад, кіберзлочинність (викрадення коштів через мережу), кібернасилля, псевдоблагодійні фонди, віруси, що можуть  надовго вивести з ладу вашу комп’ютерну техніку, надокучлива  реклама, непотрібні для дітей та підлітків сайти, що можуть впливати на їх нестабільну психіку, доводячи до депресій та самогубств… Та й електронні скриньки, соцмережі, навіть сайти  пошуку роботи, на перший погляд цілком безпечні, можуть нести загрозу великого та малого шахрайства.
Я вважаю, що кожна людина самостійно повинна визначити місце інтернету у власному житті.
                                                                                              Володимир Глушаков,
                                                                                                 студент групи П-291

Здоров’я – найбільша цінність
На мою думку, здоров’я – справді  найбільша цінність у світі. Якщо людина не здорова, вона почуває себе засмученою, понівеченою, знесиленою, похмурою. Інколи до такої особи можуть приходити думки, що вона є тягарем для своєї родини.
Я переконана, що здорова людина має більше шансів на щасливе майбутнє.
По-перше, для здорової людини завжди відчинені всі двері в цьому світі (і в прямому, і в переносному значенні!). Здорова особа може безперешкодно подорожувати, втілювати свої мрії в реальність, займатися різними видами спорту, у тому числі й екстремальними, підкорювати вершини гір та крокувати впевнено до своєї мети.
По-друге, здоровій людині легше здобувати освіту і згодом працювати. Іноді трапляється, що все життя займаєшся своєю улюбленою справою, поєднуючи її з основною роботою, підіймаєшся кар’єрними сходами і раптово для себе виявляєш серйозне захворювання. А все через те, що одного разу знехтував своїм здоров’ям заради роботи, не звернув уваги на тривожні симптоми…
Ми інколи не помічаємо, що дуже мало часу приділяємо своєму здоров’ю.  Незначна кількість людей  робить ранкову зарядку чи вранішню пробіжку, вдихаючи свіжий запах природи, що прокидається від сну. Перерахувати на пальцях можна людей, які вживають тільки правильну та корисну їжу.
Я вважаю, що здоровий сон, спорт та правильне харчування – запорука здоров’я, а значить, щасливого життя! Хочу закликати всіх: приділяйте більше уваги своєму здоров’ю! Якщо його втрачаєш, так хочеться повернути час назад і все змінити. Та, на жаль…Неможливо виправити помилки, які колись здавалися дрібними, бо ми вважали, що можна залишити здоров’я на потім…
Олександра  Петрова,
студентка групи П-291

Чи модно бути вихованим?
Якщо ви запитаєте кількох людей про те, що значить бути вихованим, то, напевно, отримаєте різні відповіді. Дійсно, бути вихованим – це ціле мистецтво, і зараз, на жаль, далеко не кожен володіє ним повною мірою.
Культура потрібна сучасному суспільству. І, на мій погляд, це, перш за все, моральна чистота. Якщо в тебе чиста душа, ясні помисли, то й вчинки твої будуть такими ж, і принесуть людям тільки добро і радість.
Не можна стати вихованим відразу,  людина  іноді вчиться цьому протягом всього свого життя. Я переконаний, що це життєва мудрість, адже для того, щоб бути культурним і вихованим, не потрібно мати вищу освіту і прочитати масу розумних книг. Це не тільки той, хто регулярно відвідує вистави в театрі чи присутній на мистецьких виставках, хто з гордістю розповідає про те, що побував у багатьох музеях світу…А як  же гарне ставлення до жінок, до природи, до будь-чого живого? Це теж частина культури, забутої або втраченої багатьма.
Вихована людина повинна відчувати потребу в культурі, робити світ навколо себе кращим. Особисто я хотів би більше спілкуватися зі своїми одногрупниками, друзями, але багато з них нічого не помічають далі екрану телефона або комп’ютера. Іноді, йдучи вулицею, дивуюся вульгарній поведінці молодих людей – своїх однолітків. Як мало в нашому житті посмішок, добрих слів, простої людської щирості, милих привітних поглядів…
Мені хочеться, щоб світ став кращим, світлішим, чистішим…Я хочу зробити все, що в моїх силах, для збереження і примноження культури  нашого суспільства. Адже я впевнений, що бути вихованим – сучасно й модно в будь-які часи і в будь-якому суспільстві.
Олександр Кісельов,
студент  групи  Ф-201

Яка сучасна проблема є найбільшою загрозою для людей?
Людство завжди мало проблеми, які становили серйозну загрозу для життя, яку б епоху ми не розглядали. Найгірше те, що всі ці проблеми саме ж людство і створює.
Ще в давнину, намагаючись вижити, люди оголошували війни. Ведучи їх, вдавалися до різних способів, не замислюючись про наслідки, які були катастрофічними. Бажання створити щось, що могло б перемогти ворога, призвело до створення найстрашнішої зброї сьогодення – атомної бомби. Вона може знищити не лише ворога, а й усе людство – все живе на планеті. Постають запитання: і хто ж переможе в разі використання цього надпотужного творіння людського розуму? Невже переможці будуть вдоволені результатом? А чи виживуть самі переможці і яким буде їх життя після «перемоги»?
На мою думку, ще однією великою бідою сьогодення є гроші, які витіснили все духовне і стали для людства сенсом існування. Саме через бажання збагатитися люди і будують заводи, фабрики, АЕС, що завдають нищівної шкоди всій екосистемі планети, розпалюють ворожнечу.
Навіть на прикладі нашої країни можна розглянути сучасне сумне підтвердження сказаному.  Крим анексований. На території України створені республіки, які нікому не підвладні і ведуть війну за землю у своїй же країні. Сирія – країна, в якій війни взагалі ніколи не припиняються. Гинуть тисячі людей, а з цим погіршується економічне та екологічне становище країн.
Навіщо все це? Це жага до грошей, до землі, яка приносить прибуток, до правлячих позицій у суспільстві - до вищої касти.
Отже, я думаю, що всі сучасні проблеми й біди людства сходяться на одному – на грошах і бажанні збагатитися. Коли люди усвідомлять справжні пріоритети життя, тоді настане спокій на землі.
Павло Юрченко,
студент  групи Ф-201

Кого можна назвати українською елітою?
Поняття еліти є дуже не однозначним. Особливо у наш час, коли з’явилося багато її «гілок»: бізнес-еліта, наукова та мистецька, політична…
На мою думку, у часи Т.Г.Шевченка елітою називали дещо іншу категорію людей: розумних, вихованих, ерудованих, можливо, і багатих, якщо вони мали всі вищеперераховані якості.
На жаль, сьогодні  найчастіше цим словом називають осіб із великими статками, або тих, хто має вплив на суспільство – людей, які звикли ховатися за грошима і своєю всепоглинаючою безпечністю. У погоні за статками люди з часом стали забувати про те, що дійсно має цінність у цьому світі.
Як ви вважаєте, чому сучасні люди прагнуть створювати або долучатися до створення витворів мистецтва? Відповідь очевидна: це єдиний шанс залишити по собі вагомий слід на цій планеті. Саме таких особистостей я схильний вважати справжньою елітою. Це можуть бути звичайні прості люди, можливо, навіть диваки, яким рідні, близькі, друзі і знайомі будуть постійно говорити про їхнє «неправильне життя» та нерозумність вчинків; а вони, тобто еліта, стоятимуть поруч, занурені у свої непорочні мрії, що згодом стануть фундаментом творчої наснаги. Адже все, чим би така людина не займалася, має значення, бо може стати початком нового натхнення, її творчого безсмертя…
Чи погоджуватися з цією думкою – особиста справа кожного. Та ще Т.Шевченко власним прикладом довів: де б ти не був, у якому соціальному статусі не знаходився, хай яким скрутним буде твоє життя, все одно можна досягти творчих вершин і залишитися в серцях мільйонів людей назавжди. Адже, як відомо, «рукописи не горять», а такі творіння може дати світові тільки справжня непересічна особистість, тобто еліта.
Антон  Січкар,
студент  групи Б-291

Українське село часів Шевченка й село ХХІ століття – причини трагічного  занепаду
Т.Шевченко писав, що в селі відпочиває його серце. Я з цим цілком погоджуюсь, адже, приїхавши до дідуся з бабусею в село, моє серце справді відпочиває від шуму та бруду міста. Але побут сучасних селян вже не можна навіть порівняти з ХІХ століттям.
Зараз у селі будують цегляні будинки з санвузлом, ставлять супутникові тарілки, плазмові телевізори. Майже в кожного мешканця села зараз є комп’ютер, та навіть старенькі люди користуються мобільними телефонами. Цивілізований світ увірвався в їх тихе і спокійне життя. Чомусь хочеться сказати, на жаль…
У моїй уяві з’являється чудова картина села ХІХ століття, коли все було більш романтичне та гарне. Стоять білі глиняні хатинки, на них – солом’яні дахи, у хаті – пічка, біля якої порається господиня, випікаючи хліб. А біля вікна вечорами сидить донька та співає пісні, розчісуючи своє довге волосся та мріючи про гарного хлопця.
Т.Шевченко часто у своїх творах описує чудові українські краєвиди. Тут теж можна погодитися: у селі все ж краще, ніж у місті, бо більше свіжого повітря. І якщо порівнювати заасфальтовані дороги, що смердять, розпечені літнім сонцем, із чудовими зеленими полями та деревами, під якими, можливо, колись міг сидіти хлопчик-пастух, граючи на сопілці і спостерігаючи за вівцями чи коровами, то село, однозначно, має безліч переваг як у Шевченкові часи, так і зараз.
Уявляючи село тих часів, у мене на душі з’являється спокій, чаруючий трепет, і я майже відчуваю запах скошеної трави. Думаючи про цивілізоване село ХХІ століття, повинна була б виникнути радість, та її немає, є тільки гіркота від побачених «руїн» селянського добробуту, в яких доживають люди похилого віку. Це справді занепад. Сотні сіл вже зникли з географічної мапи України. А що далі?
Хочеться вірити, що впливові люди, в чиїх руках доля держави, схаменуться і створять програму відродження села, щоб і про сьогодення можна було сказати словами Кобзаря: «Село на нашій Україні – неначе  писанка  село…»
Анастасія Таран,
студентка групи Р-291

Ніхто не баче, як сирота плаче…
Чи часто люди звертають увагу на чужі сльози? Лише якщо плаче близька людина. Насправді більша частина населення – егоїсти: хтось більшою мірою, хтось меншою, але все ж таки ця риса притаманна переважній кількості людей. Саме вона змушує відвертатися від чужого горя.
Розмовляти на тему сирітства можна безкінечно. Сиріт багато навіть у найрозвиненіших країнах, що вже говорити про держави з низьким рівнем економіки…Такі діти часом ростуть у жорстокому середовищі, де панують свої закони, їх світогляд дуже відрізняється від життєвих поглядів нащадків благополучних родин; а виділених державою коштів часто не вистачає для повноцінного життя. Звідси виникають крадіжки, вбивства заради наживи або навіть виживання.
Багато вихідців із дитячих будинків зовсім не підготовлені до існування в соціумі без сторонньої допомоги та підтримки: не знають як жити, де знайти достойну високооплачувану роботу, адже в їхньому житті не було людей, які могли б забезпечити отримання якщо не престижної, то хоча б належної освіти. Ці знедолені діти будуть довго шукати сенс життя і відповіді на запитання, які, скоріше за все, вони не знайдуть.
Без сумніву, наш світ стане кращим, коли люди почнуть піклуватися не тільки про себе, а й будуть звертати  увагу на інших, допомагати й усиновлювати, бо для сиріт будь-яке виявлення любові – це справжній подарунок. І, як відомо, за добро платять добром.
На мою думку, переважна більшість людей, навіть добре усвідомлюючи труднощі цієї категорії дітей, просто не переймаються ними, адже власні турботи для них важливіші. Пам’ятайте, що ця проблема може торкнуться кожного, адже жодне життя не застраховане від сюрпризів долі.
Олена Теремецька,
студентка групи М-291

Чесність: недолік чи перевага?
Я вважаю, що сьогодні дуже мало чесних людей. Та й чи можливо бути абсолютно чесним у наш час?
Зараз майже кожен шукає тільки користі для себе. Стає дуже прикро, коли я бачу, що люди захоплені лише собою, і їм байдуже, як почуваються при цьому інші. Через це у нашому житті трапляється багато лицемірства.
Узагалі, для чого людині казати неправду? Деякі обманюють тому, що не можуть по-іншому, дехто хоче виглядати кращим, ніж є насправді, а хтось каже неправду в ім’я добра. Але мало хто розуміє, де проходить тонка межа між зухвалою брехнею і «благородною неправдою» на благо інших.
Я думаю, що кристально чесних людей взагалі не існує. Кожен хоч раз у житті обманював, бо є така правда, що може дуже боляче поранити. Якщо ми не хочемо засмутити правдою близьку людину, то можна просто промовчати.
Взагалі людина не може постійно казати правду, тому що тоді стосунки з друзями, колективом, оточуючими, напевно, погіршаться. Але ми не повинні забувати: якщо постійно обманювати наших близьких та рідних, то можна взагалі їх втратити.
Бути чесним – велике благо, а правдива людина – велика рідкість. Нині таких осіб  слід заносити до Книги рекордів Гіннеса, адже чесна людина – значить, смілива. «Правду  говорити легко і приємно», - говорив Ієшуа з роману М.Булгакова «Майстер і Маргарита». Шкода, що люди, заради яких він пішов на смерть, так рідко згадують цю просту, але таку важливу істину…
Олена Букур,
студентка групи Б-291

Любити – значить віддівати
Кохання – вічна тема для обговорення. Про нього вже так багато сказано поетами та філософами. А які ж сучасні реалії цього поняття?
Для мене кохання – це не просто подарунки, гарні слова, це, у першу чергу, повага, бо без неї ніякі стосунки не можна назвати коханням. А ще – вірність. Вірність своєму слову, своїй коханій, самому собі…
У сучасному світі мало вірних людей, багато хто зраджує, і я вважаю це найогиднішим, що може бути у стосунках. Я дійсно не розумію: як можна говорити, що любиш, а потім без докорів сумління зраджувати?! Я зневажаю таких «мужчин», бо справжній чоловік ніколи так не вчинить. Як можна дивитися в рідні очі, а потім десь у барі обіймати та цілувати іншу?
Коли ти дійсно кохаєш, тобі хочеться більше віддавати, ніж отримувати. І мова не тільки про матеріальне. Хочеться ділитися ласкою, увагою, теплом, турботою…Хоча, слід визнати, що все це приємно отримувати і натомість. Тільки так можна зберігати стосунки довгий час.
А кого ж можна назвати справжнім чоловіком? Чи багато їх у ХХІ столітті?
Відповідь очевидна: небагато. Зараз чоловіки ведуть розгульний спосіб життя, і їх це цілком влаштовує. Алкоголь, гарна дівчина – вечір удався! І так постійно, доки він не зустріне ту єдину, з якою зможе побудувати щасливу сім’ю. Яка жінка, що себе поважає, подивиться на такого представника протилежної статі? Правильно! Ніяка! Бо такий чоловік  не вартий навіть мізинця цієї жінки. А потім чоловіки кричать: «Вірних не залишилося!».  А хто ж їх такими зробив? Хто вбив у них довіру, повагу, кохання? Звісно ви, чоловіки, своїм ставленням та поведінкою! Справжній мужчина ніколи не дасть відчути своїй жінці відсутність уваги та поваги, і вона, в свою чергу, буде розквітати поряд із таким чоловіком.
Я дуже хочу, щоб наші чоловіки були справжніми представниками сильної половини людства, а не людьми з обличчям чоловічої статі. Саме з таким чоловіком - гідним, порядним, мужнім – хотілося б прожити усе життя, віддати свою любов, мати щасливу родину і бути достойними батьками для своїх дітей.
Тетяна Вередиба,
студентка групи Р-192

Книга чи комп’ютер: за чим майбутнє?
Із розвитком новітніх технологій жити людям стає набагато краще. Але що означає краще? Чи завжди це саме «краще» має лише позитивний бік, чи все-таки є в ньому й негативні сторони?
Безумовно, без таких приладів, як комп’ютери, неможливо уявити наше сучасне життя. Вони допомагають людям виконувати різні операції, не докладаючи великих зусиль. А з розвитком інтернету доступ до різноманітної інформації став легшим. І для того, щоб підготуватися до семінару або екзамену, не треба увесь день сидіти в бібліотеці, шукаючи потрібні книги. Достатньо ввести кілька слів у пошукову систему, і комп’ютер видасть усю потрібну вам інформацію. Тож можна зробити висновок, що отримати освіту стало набагато легше, і зробити це можна не виходячи з власного дому. Але в такому випадку постає справедливе запитання:  чому ж тоді не всі люди освічені?
А вся справа в тому, що існує велика кількість розваг у цьому-таки комп’ютері. І замість того, щоб почитати книгу, зайнятися спортом або якоюсь важливою справою, люди гають безліч часу, просиджуючи за монітором та граючи в ігри. І якби ж то були розвиваючі або інтелектуальні ігри: шахи чи шашки. Ні, їм подобаються більше «стрілялки» або «перегони».
У тому-то і поступається книзі практично невразливий комп’ютер. Хоча книга в наш час є достатньо застарілим джерелом отримання інформації, але чудово допомагає розвинути мислення та уяву людини. Дивлячись кінофільм або мультфільм, уява спить, бо навіщо її застосовувати, якщо все перед очима. Але  коли починаєш читати книжки, вона проростає з маленької зернини і з часом виростає у бездоганну різнобарвну квітку, яка у кожного є різною, як і форма мислення. Немає у світі абсолютно однакових людей, так само, як і квітів уяви та способів мислення.
І все ж таки я вважаю, що майбутнє за комп’ютером - від цього ніде подітися. Людина весь час розвивається і росте, тому їй потрібні нові технології. Щодо книги, то вона теж ніколи не зникне. І через сто років знайдуться люди, які надаватимуть перевагу книгам, черпаючи з них нескінченні знання.
Микола  Середюк,
студент групи П-192

Перлини студентської творчості 
зібрала  та упорядкувала  викладач
української  мови та літератури
Алла  Іванівна  Сергазіна 

Немає коментарів:

Дописати коментар