24 січня 2018

Альманах творчих робіт студентів. Випуск № 5.

Альманах творчих робіт студентів
Херсонського кооперативного економіко-правового коледжу

Випуск №5

Моя життєва позиція



Яка риса характеру людини є найгіршою?

Як часто ви зустрічаєте людей, з якими не дуже комфортно спілкуватися? Напевно, не кожний співрозмовник має такі самі інтереси та переконання, як ваші власні. Через такі розбіжності характерів виникають сварки, непорозуміння, а у світовому масштабі навіть війни та кровопролиття.

Тож  які конкретно риси характеру заважають нам знайти компроміс? Я впевнена, у першу чергу, ви згадали про агресивність, егоїзм, підлість, жадібність, невміння дослухати до кінця тощо. Проте, на мою думку, люди - власники цих рис, не є найнебезпечнішими у суспільстві. Адже вони відкрито демонструють свої почуття, які просто не можуть стримати в собі.

Навпаки, тією рисою, що заважає людині жити, є надмірна доброта. Такі особи є справжньою рідкістю. Добра людина завжди готова прийти на допомогу, виправдати твій найжахливіший вчинок та не здатна на зраду. Вона не гнатиметься за грошима, кар’єрою чи світовим визнанням; здається, що їй просто ніколи думати про себе. Такі особи не є загрозою і не спричиняють шкоди суспільству, навпаки, їх завжди цінують у будь-якому колі людей.

«Тож чим ця риса взагалі є поганою?»- це запитання, мабуть, виникає в голові у кожного, хто думає про доброту. А чи задумувалися ви колись, як живеться такій людині? У сучасному світі, де кожен думає насамперед про себе, досить важко співіснувати такій добрій людині.

На мій погляд, ця риса є небезпечною для самої людини, яка увесь час пробачає та не вимагає нічого натомість. Вона сприймає усіляку таку дрібницю, як грубе слово, брехню, що для більшості з нас є загалом прийнятними, надто близько до серця. Це й робить надмірну доброту небезпечною для її власника. Добра і довірлива людина, наприклад, здатна пробачити зрадника чи повірити слову найпідступнішого брехуна, хоча всім відомо, якщо людина зрадила один раз, то зрадить і вдруге.

Добрих людей необхідно цінувати та по-особливому ставитися до них. Адже кожен сам визначає свій рівень доброти до оточуючих, і те, що ви знайшли такий скарб, відчули ставлення такої людини до себе – це вже велике щастя.

Аліна Забродіна,
студентка групи  П-292

Ніхто не баче, як сирота плаче …

Україна - не найбідніша у світі країна, але проблема сирітства, на жаль, для неї актуальна і в наш час. У нашій країні багато дитячих будинків, де  виховуються сироти. На цю тему болісно і важко говорити, та й люди ставляться до сиріт по-різному:  хтось - байдуже, хтось - зі співчуттям та повагою, а деякі - навіть із ненавистю.

Але ніхто, крім сироти, не розуміє, як важко нею бути.

Є такий стереотип, що в сиротинці знаходяться діти, батьки яких мають хронічну алкогольну  чи наркотичну залежність. Із цим я не погоджуюсь. Малюки можуть там опинитись із різних причин: батьки могли потрапити в автокатастрофу, померти насильницькою смертю  чи  від хвороби.  Як не прикро визнавати, але однією з причин може стати безвідповідальне поводження дорослих, коли діти опиняються у сиротинцях при живих і, на перший погляд, цілком адекватних батьках.

Як взагалі можна відмовитись від своєї дитини, викинути її кудись на смітник, під пологовий будинок, просто серед  парку, на зупинці чи ще деінде? Ніколи не розуміла таких «зозуль». Як можна відмовитись від своєї кровиночки, частинки себе, яку ти носила під серцем дев’ять місяців? Так можуть зробити ті матері, які самі ще діти і не знають, що таке відповідальність. Такі дівчата, жінки навіть слова «мама» не варті!

І все ж, що відчувають сироти? Якими вони виростуть? Як складеться їх подальша доля? Багато запитань, але варіантів відповідей мало.

Виховуються сироти в дитячих будинках без любові. Так, про них дбає держава і часто допомагають волонтери, але це батьківської любові ніколи не замінить. Деяким дітям щастить, і їх беруть у прийомну сім’ю. Зазвичай беруть маленьких діток, і чим старшими вони стають, тим меншають шанси, що їх візьмуть на виховання прийомні батьки .

У дитячому будинку сироти стають злими, ображеними на весь світ. Вони не відчувають турботи, опіки, уваги, яких так потребує кожна дитина. Також дуже часто ці діти не мають тих звичайних, буденних речей, що маємо ми.

Виростаючи, вони майже не мають можливостей на здійснення своїх мрій: здебільшого починають пиячити, порушувати закон, шукаючи засобів до існування, і через це стають «пропащими  людьми». І тільки невеликий відсоток колишніх сиріт  намагається досягти чогось у цьому світі, створити сім’ю і забезпечити своїх дітей тим, чого самі не мали в дитинстві.

Погодьтеся, є над чим замислитися!

Світлана  Скрипка,
студентка групи Б-391

Що потрібно людям для щастя?

Для з’ясування такого філософського питання, перш за все, необхідно визначитися, що таке щастя? У багатьох людей воно асоціюється із якимось особливим настроєм  або станом закоханості. Але я проаналізую щастя зі своєї точки зору.

У сучасному суспільстві найбільш необхідною  складовою є різноманітні права та свободи особи. Уперше про них заговорили у період Великої французької буржуазної революції, прийнявши Декларацію прав і свобод людини і громадянина у 1789 році.

Однією з основних її статей є проголошення свободи вибору у будь-якій сфері суспільного життя. Саме свободу я вважаю найбільшою цінністю, адже якби люди робили лише те, що їх змушують, то про щастя не могло би бути і мови. Сюди я хотів би ще додати цитату одного з моїх найулюбленіших письменників: «Якби кожна людина займалася своєю справою, то і Земля крутилася би швидше».

Також я хотів би зачепити тему ідеології. Недарма Рядянський Союз у багатьох людей асоціюється, окрім червоного, із сірим кольором, бо під масивним тиском командно-адміністративної  ідеології  люди  не могли не те що вибирати «що робити», а й навіть вільно думати. А якщо хтось порушував порядки «загального благоденства» у найкращій і найщасливішій країні «...где так вольно дышит человек», то на нього чекав «веселий жовтий будинок» - божевільня, бо не можна сумніватися в «істинах», проголошених партією і урядом!

Отже, підсумовуючи усе вищесказане, я вважаю, що саме свобода є найбільш важливою складовою щастя.

Родіон  Вахеровський,
студент групи П-391

У чому полягає роль жінки в сім’ї?

Я вважаю, що сім’я має найважливіше значення в нашому житті. Ніхто не зможе замінити найрідніших нам людей, батьківської і материнської любові.

Жінка є берегинею домашнього вогнища і благополуччя, продовжувачкою роду, доброю господинею. Це святі ролі жінки, які існують уже протягом багатьох століть. Вона весь час виконує хатню роботу, готує їсти, піклуючись про родину, виховує дітей, дбає про чоловіка, і все це є звичайними щоденними справами, буденністю. Жінці набридає робити це постійно, день у день, і тому більшість жінок починають відстоювати свої права, намагаючись відкоригувати соціальні ролі в сім’ї та суспільстві.

Через це функції жінки в суспільстві на сьогоднішній день дуже змінилися.  Оскільки все встигнути неможливо, представниці прекрасної статі, на жаль, повинні зробити вибір між сім’єю і кар’єрою. Якщо жінка багато працює, то вона не може повністю віддаватися родині. Жінки стають успішними бізнесменами і політиками, але чи зможуть вони відчувати себе щасливими, якщо більшість свого часу перебувають поза домівкою.

Інколи чоловіки вважають: те, що роблять жінки по дому – не є роботою. От вони, на їх думку, справді працюють - заробляють гроші, щоб родина нічого не потребувала. Воно-то так, чоловік – глава сім’ї і все таке інше… Але не слід забувати, що сучасні жінки теж не розважатися на роботу ходять, а хатня робота – це вже, по суті, «друга зміна»… На цьому ґрунті  трапляється багато суперечок у родинних відносинах.

Отже, я, як майбутній юрист, переконана: чоловік і жінка повинні бути рівноправними у своїх відносинах (як у родині, так і в суспільстві), але розуміти і підтримувати один одного.

Юлія Саморєзова,
студентка групи П-391

Яка сучасна  проблема є найбільшою загрозою для людства?

Мабуть, кожна свідома людина замислювалася над цим питанням. Замислився і я.  Зрозумів: проблем так багато, що навіть дивно, як те людство до цих пір іще існує!

Колись різні стихійні лиха та катаклізми винищували людей, вони протягом століть помирали мільйонами: від хвороб, воєн, голоду. Так було раніше. Хоча і сьогодні світ ще не «втік» повністю від цих проблем.

Але все ж таки людство саме було своїм головним катом. Для прикладу візьмемо період середньовіччя, коли так звані «полювання за відьмами» знищили значну частину населення в Європі й завдали велетенської шкоди науці та культурі.

Приблизно у той же час відбувалися хрестові походи, що також знищили значну частину населення в «арабському світі». Та й після того, як араби востаннє вибили хрестоносців з Ієрусалиму, «священна  війна» не зупинилася , а знайшла нову ниву для засівання ворожнечі, щоб знову зібрати свій  «кривавий врожай» пізніше.

А взагалі, що ж є причиною цих війн? Пояснень багато. Хтось каже, що це «воля Божия», хтось переконує, що це чи чиїсь ідеали. Так чи інакше, фанатизм  - негативне явище в усіх його проявах – релігійних чи суспільних. Особисто я переконаний, що першопричиною  усього цього є природна схильність людей до насильства та вбивств – так звані природні тваринні інстинкти.

Тому я вважаю, що  найсерйознішою проблемою людства є воно саме.

Ілля  Богомолов,
студент групи Ф-291

Яка риса характеру людини є найгіршою?

Яку рису характеру людини можна вважати найгіршою? Важко сказати…Кожен із нас – це особистість, яка має як позитивні, так і негативні риси характеру.

Недарма в народі кажуть: «Кров не вода». Кожна людина з самого дитинства розвивається по-різному, набуваючи рис змалечку, бо характер формується з пелюшок.

Звісно, на це впливає соціум: батьки, знайомі, близькі люди, які оточують дитину. Безсумнівним є авторитет батьків, тому маля намагається бути схожим на них, починає повторювати їх дії. Якщо мати чи батько вживають ненормативну лексику, палять, виявляють жорстокість, дитина  набуває таких самих рис характеру та поганих звичок.

Коли минає час, ця особистість змінюється, розвивається, формується її світогляд.  Але так буває не завжди. Для однієї людини погані звички батьків є стимулом, щоб більше їх не повторювати, для іншої – це біда, від якої не можна позбутися. Проблемою є те, що люди часто наслідують поганий приклад, і не лише від батьків. У майбутньому саме це наслідування негативно впливає на життя людини.

У світі дуже багато людей, і, як прийнято вважати, усі «неповторні». У одних  добрих рис більше, ніж поганих, а у інших - навпаки. Я так і не визначилася, яка ж риса характеру є найгіршою. Головне, щоб сукупність негативних рис не перетворювала людину на монстра.

Марина Руда,
студентка групи О-291

Чи модно бути вихованим?

Не можна не погодитися із твердженням, що сучасна людина прогресує у своєму розвитку. Тому питання вихованості, на мою думку, є досить  актуальним на сьогодні. Мені б хотілося розпочати аналіз із того, що ж таке вихованість.

Думаю, це вияв своєї інтелектуальності, адекватна поведінка, порядні манери, інтелігентність, вміння та бажання допомогти іншим у будь-якій ситуації. Людині досить важко бути такою у 21 сторіччі.

Вихованість у особи не з’являється нізвідки. Це свідома клопітка робота батьків, а також вплив  оточуючих, друзів, родичів, однолітків, вчителів, кумирів тощо.

Можна навести такий простий приклад вихованості: поступитися місцем у транспорті. Наче нічого особливого, але це буде приємно для тієї незнайомої вам літньої людини, якій ви запропонували присісти. І настрій відразу поліпшиться від доброї справи.

У своєму житті я зустрічала багато по-справжньому вихованих людей. І, як з’ясувалося, кожен  із них свого часу обрав відповідне коло спілкування, у якому люди поводять себе достойно, з якими приємно мати справу, які не завдають нікому шкоди, завжди є толерантними і товариськими. Тут принцип «З ким поведешся, того й наберешся» ми бачимо в дії.

Я вважаю, що кожен із нас має удосконалювати себе  і свій характер, щоб мати гідний рівень вихованості. Свій внутрішній світ треба збагачувати постійно. Наприклад, слухати музику, читати книги, відвідувати музеї, театри, інші культурні місця. Але найголовніше, мабуть, уміти поводити себе, як Людина серед людей.

Юлія Кодиця,
студентка групи Т-291

Що потрібно людині для щастя?

Щастя – це поняття відносне. Воно не має точного визначення чи формули, тому що для кожного своє, різне.

Для когось щастя  - мати дім, люблячих маму й тата, а для когось - тримати у руках дорогий телефон і бути багатим. Деяким людям для щастя потрібно дуже багато, і навіть коли вони мають «це щастя», то не можуть зупинитися і зрозуміти, що для життя цього в принципі цілком достатньо. Такі люди постійно ставлять нові амбітні цілі на власному життєвому шляху.

Щасливим може бути чоловік, який не має багато грошей, дорогих автомобілів, розкішного будинку, власного бізнесу, тому що благополуччя не вимірюється матеріальними цінностями. Для нього радість і щастя в тому, що вдома чекають дружина і діти, що живі та здорові батьки, що завжди є до кого звернутися за порадою, є ті, хто пробачить і підтримає.

Розуміння добробуту у людини формується з дитинства і може змінюватися протягом життя до глибокої старості, коли особа усвідомлює, чи досягла вона встановленої колись мети. Люди в юності інколи думають, що їх мрії недосяжні, саме тому опускають руки, не розуміючи, що для здійснення бажаного потрібно просто дещо більше попрацювати. Вони песимістично відгукуються про «даремно прожите життя», але ці думки є хибними,  від них потрібно  позбавляться. Песимізм  заважає «встати з колін» і йти далі, а досягнення мрії є кроком до щастя.

Великі люди - бізнесмени, мільярдери, вчені, філософи, винахідники, науковці - дуже рідко вважають себе нещасними, тому що вони все життя віддали кар’єрі, самореалізації.

То, може, щастя саме в цьому – недарма прожити життя, реалізуватися, лишити по собі помітний слід, а якщо вдасться поєднати сім’ю і роботу, то достойно виховати нащадків? У кожного з нас є шанс перевірити це на своєму житті, визначившись із пріоритетами вже зараз!

Володимир Глушаков,
студент групи П-391


Збирач та редактор
перлин студентської творчості
викладач української мови
та літератури
Алла Іванівна Сергазіна

Немає коментарів:

Дописати коментар