15 березня 2017

Альманах творчих робіт студентів. Випуск № 1

Моя   життєва  позиція
Альманах творчих робіт студентів Херсонського кооперативного економіко-правового коледжу
Випуск № 1


Найгірше, коли душа заросла полином…

Що таке людська душа? Чому багато людей не можуть відверто говорити на цю тему? Здається мені, що в наш час жорстокість та ненависть вже нікого не дивують. Та мало хто з нас хоча б раз задавався питанням: чому саме так сталося?

Коли дитина народжується, вона чиста, мов криниця. Але з часом ми заростаємо полином, камяніємо, і чиста криниця нашої душі перетворюється на болото, повне жаху та безвиході. На мою думку, так стається через те, що нам інколи роблять боляче, і ми не завжди можемо побороти та прийняти той факт, що в житті багато випробувань, і образа – це лише маленька піщинка великої пустелі. Тому завжди треба пам’ятати:  страх, ненависть, біль не повинні супроводжувати нас до кінця життя. Ми стаємо такими тому, що нам боляче, і через негативні почуття завдаємо неприємностей іншим. Це ніби замкнуте коло, і, тільки подолавши страх, тільки відкрившись цьому світові,ти зрозумієш: те, чого так боявся і виявляв злобу, не було варте переживань.
Думаю, що душа кожної людини все ж таки прагне вирватися з міцних тенет полину і відчути себе вільнішою, а значить, щасливішою. Але для цього нам треба бути добрішими, співчутливішими, готовими прийти на допомогу, цінувати та розуміти одне одного.
Костіна  Віолетта,
студентка групи  М-291


Душа…Що ж це таке? Існує безліч визначень, що характеризують це поняття. Деякі люди стверджують, що душі взагалі не існує, тому навіщо говорити про те, чого нема?..
На мою думку, душа все ж таки є. Кожна людина народжується вже з нею. Приходячи в цей світ, маленька істота має чисту, добру, наївну, просту, чуттєву душу. Що ж може трапитися в житті людини, щоб її душа заросла полином?
Непросте запитання…Мабуть, не зі своєї вини вона стає такою. Увесь цей процес відбувається під впливом суспільства, в якому кожен турбується тільки про себе, зневажаючи ближнього свого, намагаючись зробити  якусь підлість, ставлячи на перше  місце  кар’єру  та  матеріальний достаток. Саме під впливом цих факторів душа черствіє, заростає полином. Адже важко залишатися беззахисною мишкою у зміїному кублі.
       3̓являється полин у душі і через зраду коханої людини, утрату близьких. Із цієї причини  людина стає злою, жорстокою, бездушною, байдужою. Це притаманно лише слабкодухим  істотам, які  намагаються сховати свою слабкість за маскою безжального тирана.
І все-таки людина повинна залишатися людиною, незважаючи ні на що, і ні в якому разі не допускати «полину у душі». Потрібно пам’ятати, що все залежить від нас. Ми повинні бути добрішими, милосерднішими, уміти прощати, і тоді у наших душах ніколи не проросте бур̓ян.
Скрипка Світлана,
студентка  групи Б-291


Кулею поцілиш в одного, а словом – у тисячу

Найжахливіше у житті людини – це фізичний біль. Ніщо не може зрівнятися з відчуттям фізичного болю. Коли щось сильно болить, - хочеться просто вити, і єдине, що може позбавити від  нестерпного болю, – це смерть.
Однак, якщо поміркувати, розумієш, що слово може впливати не менш негативно і болюче, аніж фізичний біль чи зброя. Кулею можна швидко позбавити людину життя разом із муками, а словом можна постійно отруювати її свідомість. За допомогою постійного інформаційного тиску дуже легко підкорити волю людини.
На цю тему є дуже цікава повчальна книжка Джорджа Оруелла «1984». У ній описане антиутопічне суспільство, де влада належить безсмертній партії, яка систематично отруює свідомість мільйонів людей, підкорюючи їх завідома брехливими ідеалами. Саме у цій книзі Д.Оруелл переконує читачів, що справді «…словом  поцілиш у тисячу». У творі описуються люди, які подають голос в унісон, немов отара вівців, коли їм накажуть. У цієї сірої маси немає нічого: мрій, амбіцій, майбутнього…За людей вирішують, як їм жити, ще до їхнього народження. «Неправильних людей» - інакодумців – за наказом партії буквально розпилюють, а всю інформацію про їх існування переписують так, ніби цих людей взагалі не існувало. Таким способом змінювалася вся історія, тому розкрити  правду про «чисту і безгрішну» партію із «благими намірами» просто неможливо. А «вишенькою на торті» є новояз – спеціальний варіант англійської мови, у якому всі зайві, на думку партії, слова( любов, свобода, справедливість) -  знищені. І зроблено це для того, щоб відняти змогу у людей займатися вільнодумством.
Отже, слово здатне бити дуже боляче і бути не менш страшним, аніж зброя фізичного винищення. То що ж краще: нікчемне життя невільника чи куля в череп?

Губарьков  Мирослав,
студент  групи  М-291


Як  розповідає Біблія, першим було слово, а далі виникло все інше. Спираючись на Святе Письмо, можна зробити висновок, що саме слова відіграють найважливішу роль у житті людей. Адже саме вони призводять до дій – позитивних чи негативних.
Можна розглянути сучасні проблеми світу, що призводять до масових людських втрат, такі як тероризм, війни, самогубства…Причинами цих смертей, по суті, є невелика кількість людей, які мають вплив на інших через свою харизматичність та досконале володіння мистецтвом слова. Саме ці люди з їх умінням переконувати стають причиною мільйонів і мільярдів смертей. За допомогою слів можна маніпулювати свідомістю людини, зламати  її психіку і спокійно спостерігати за тим, як особа божеволіє, починає відмовлятися від найдорожчого, що є у житті.
Також на психіку людей можна впливати за допомогою засобів масової інформації. Таке відчуття, що їх спеціально створили для того, щоб спрямувати інформаційний  потік  у  розум і підсвідомість кожного з  нас із метою реалізації планів тих-таки «харизматичних лідерів».
І знову виникає парадокс: якби не було слова на початку створення світу, то не було б, мабуть, і людей. А з іншого боку, саме слово, навіть одне-єдине, може знищити все живе на планеті. Наприклад, слово «натискай!», що пролунає десь на військовій  базі у Східній півкулі, і те саме слово з уст «великого воєначальника» в Західній півкулі стовідсотково знищать планету Земля вибухами ядерних бомб. Подумайте, лише одне слово…
Гвозденко Вікторія,
студентка  групи  Б-291


Чи може людина прожити без мрії?

Людина і мрія нероздільні. З дитинства людина мріє відповідно до свого віку. Коли ми малі, то маримо про мільйони велосипедів, машинок, ляльок…Проходить час – і мрії разом із нами дорослішають: будинок, діти, матеріальний достаток…Найважливіше, щоб наші фантазії були цілком досяжними. Погодьтеся, смішно і нерозумно мріяти  про те, що вам на голову впаде з неба мішок грошей…Найвірогідніше, цього ніколи не станеться, бо небо –  не те місце, звідки беруться симпатичні купюри різного номіналу. Для цього треба докласти чималих зусиль.
Мрія – це те, що відрізняє людину від тварини. Природно, що і у братів наших менших є розум, але в них немає головного – здатності мріяти, фантазувати.
Мрія – це внутрішній стержень людини, який рухає її по життю. Досягнувши своєї мети, слід знову ставити нову – у цьому  і є сенс життя. Дивно дивитися на людину без життєвої цілі, до якої хотілося б рухатися.
Людина, яка не мріє, мертва морально. Я в цьому абсолютно переконана! Оскільки в такому випадку вона подібна до механічного робота, який пливе за течією життя і ні до чого не прагне.
Отже, мрійте, і життя ваше стане яскравішим!
Шутяєва  Віолета,
 студентка  групи  П-291


Як  говорить давнє відоме прислівя:  бажати - не шкідливо, шкідливо не бажати. Наші бажання розкривають внутрішній стан душі та штовхають  на героїчні вчинки. Бажання є маленькими сходинками до досягнення більшої мети. Досить часто мета є об’єктивно обумовленою і задля досягнення найвищого блага може поширюватися за допомогою певної категорії людей.
Більшість вважає, що душа – це неречова оболонка людської свідомості. Але існує також думка, що це матеріальна частинка, що містить усі наші емоції та спрямовує нашу діяльність. У будь-якому випадку, саме вона є джерелом усіх наших мрій.
Хотілося б навести кілька прикладів із життя великих людей. Знаменитий хімік Дмитро Мендєлєєв довгий час намагався розробити систему класифікацій хімічних елементів, яка в результаті приснилася йому і згодом була названа на його честь. Великий психолог, геній психологічної науки Зігмунд Фрейд із дитинства помічав причини, що штовхали людей на певні вчинки з усіма можливими наслідками, призводили до змін в їх поведінці. Всесвітньовідомий письменник-філософ Данте Аліг’єрі мав дворянське походження і бачив усю теорію змови на практиці. Це дало змогу описати її у своїй «Божественній комедії». Великий композитор Людвіг ван Бетховен усе своє життя займався музикою, і навіть коли втратив слух, продовжував свою справу.  Усі ці люди мали мету, досягнувши яку, вони отримали всесвітню славу.
Тож як можна жити без мрій, якщо вони не лише складають сенс існування кожного з нас, а й рухають нашу свідомість та підсвідомість, штовхають до розвитку та самовдосконалення?
Вахеровський  Родіон,
студент  групи  П-291


Мрія… У кожного з нас вона своя. Для декого це гігантський палац із неймовірними багатствами, а комусь достатньо і хатинки на березі моря та щедрого вилову риби.
З дитинства казки вчать нас бути добрими, ввічливими, щедрими, а також вміти фантазувати та виходити за межі реальності. Та чи правильно це – кожного дня марити нездійсненними бажаннями і не сприймати реалій сьогодення? Можливо, варто відмовитися від мрій і ставити перед собою цілком буденні цілі?
Та тут виникає нове запитання: чим мрія відрізняється від мети? Що важливіше мати у своєму житті: невагомі бажання («мильні бульбашки», що можуть луснути при будь-якій невдачі) чи конкретно поставлену мету?
На мій погляд, мрія повинна бути великою, майже недосяжною. Вона є тим, що штовхає людину зробити перший крок і не дозволяє опустити руки. А цілі – то ті маленькі сходинки, на які ми піднімаємося для досягнення того нездійсненного…
Людина не може жити без мрії, це її крихітний ідеальний світ, що вона збудувала у своїй голові, своєму серці. І навіть вмираючи, кожен із нас подумає: «Я мріяв, а, отже, жив».
Онищенко  Валерія,
студентка  групи  П-291

Яка риса характеру людини є найгіршою?

У наш час майбутнє людини залежить від неї самої.
Кожен із нас, напевно, мріє бути успішним та заможним. Комусь це вдається, а комусь – не пощастило! Саме тоді в людині пробуджується така риса, як заздрість. На мою думку, вона є найгіршою серед усіх негативних рис. Заздрячи іншим, ми зовсім нічого не робимо для досягнення своїх власних цілей. Звичайно, дивлячись на чужий успіх зі сторони, нам здається, що іншим все дається  дуже легко, а до нас життя не справедливе. Ми зовсім забули про те, що потрібно досягати своєї мети всіма можливими і доступними способами. А щодо заздрості…Я переконана, що люди пізнаються не лише в біді, а й у щасті.
Також одним із факторів, що псує людині життя, є лінь. Адже небажання щось змінювати у собі чи у своєму існуванні не призводить до щастя та благополуччя. Як правило, з лінню у комплекті обов’язково іде брехливість. Жодна людина не захоче мати справу з нечесною ледачою особою, адже їй не можна довірити ніяку справу, вона не може працювати в команді – підведе стовідсотково.
Отже, потрібно подолати всі свої негативні риси, працювати над собою і насолоджуватися життям. Адже воно дається тільки один-єдиний раз. Нікому нічого не дістається легко та без зусиль. І не порівнюйте себе з іншими. Ви – особистість!  Боріться зі своїми недоліками, працюйте над собою та своїм життям. Не потрібно в усьому звинувачувати несприятливі  обставини. Якщо ви – сильна особистість, то ніщо не може стати на шляху до кращого, успішного, а головне – щасливого життя!
Харитонова Жанна,
студентка  групи  Ф-291


На жаль, у світі не існує ідеальних людей. Кожен має у своєму арсеналі як позитивні, так і негативні якості.
На мою думку, найгіршими рисами  характеру людини є хвастливість і нещирість. Це справді страшна суміш. Особи, наділені такими рисами, не мають свого справжнього  обличчя. Вони часто примальовують собі такі «подвиги», на які б ніколи не наважилися насправді.  Якщо звернуться до них за допомогою чи послугою, ці люди, скоріш за все, відмовлять вам, видумавши «дуже важливу» причину. Також ці особи, як правило,  мають завищену самооцінку: усі інші – просто сміття під ногами. Часто при зустрічі з такою людиною хочеться дати їй купюру низького номіналу зі словами: «Коли взнаєш собі ціну, залишок повернеш».
Отже, неприємних людей довкола нас вистачає. Мабуть, не варто було б марнувати  час  на спілкування з ними, але іноді обставини вище нас, і такою людиною може бути хтось «дуже важливий» у нашому житті, наприклад, начальник на роботі чи колега. У цьому випадку або терпи – будь толерантним, або міняй роботу. Та чи можна все життя ховатися від людей і обставин?! Утішає лише одне: позитивних осіб набагато більше. Та й сам ти не ідеальний…
Верещака  Данило,
студент групи Ф-291

 Сучасне життя гостро ставить питання: яка ж риса характеру людини є найгіршою? Адже світобачення, внутрішній світ дуже впливає на перебіг нашого життя, на людей, які знаходяться поруч, на наше здоровя врешті-решт.
Звичайно, ми всі розуміємо, що нахабність, брехливість, лінь – це  погані якості, проте ніхто ніколи не замислюється над тим, що і в, на перший погляд, позитивних рисах є величезні мінуси.
Ось, наприклад, вірність. Що ми розуміємо під цим поняттям? Бути завжди поруч, допомагати в будь-якій ситуації, відчувати настрій, розділяти біль і радість. Це все прекрасно і позитивно, та який у тому сенс, якщо людині це не потрібно? Який у всьому тому сенс, якщо ми одинокі в своїх поривах щирості та відданості? У такій інтерпретації всі благородні наміри ідуть на дно. Ми обтяжуємо людину своєю присутністю, розмовами та жагою допомогти. У такі моменти треба замислитися: можливо, краще все покинути і просто піти, дати спокій і можливість насолодитися вашою відсутністю?
Проте це не так вже й легко. Саме в таких ситуаціях відчувається негативний подих вірності, відданості та прив’язаності.
Отже, не завжди все є таким, яким здається на перший погляд. І в зухвалості можна знайти ніжність, головне – зрозуміти суть колючої броні. А ось ніжні поцілунки, палке  кохання та собача вірність іноді пронизані пекучою отрутою холоду, корисливістю та невзаємністю.
Краснова  Юлія,
студентка групи Ф-291

Перлини студентської творчості 
зібрала  та упорядкувала  викладач
української  мови та літератури

Сергазіна  Алла  Іванівна

Немає коментарів:

Дописати коментар