21 вересня 2017

Альманах творчих робіт студентів. Випуск №3.

Альманах творчих робіт студентів Херсонського кооперативного економіко-правового коледжу

Випуск №3

Моя життєва позиція

Країна, у якій я хотів би жити



Демидов  Денис, студент групи П-491
Спочатку, коли 1 вересня всім охочим запропонували  висловитися на тему «Країна, у якій я хотів би жити», мені дуже не сподобалася ця ідея, оскільки я можу віднести себе до людей, які виражають свою точку зору лише тоді, коли вважають це за потрібне. Але згодом я зрозумів, що маю певні міркування.

На мій погляд, «ідеальна для життя» країна  повинна мати середній клас, так як на ньому, як правило, тримається все суспільство. А ще у «країні мрій» кожен повинен мати можливість вільно виражати свою точку зору, так як це є однією зі складових демократії (я не можу сказати, що країна, у якій я живу на даний момент, може цим похизуватися, так як про яку демократію може йти мова, якщо в ній забороняються соціальні мережі). Якщо провести паралель із минулим століттям і звернутися до творчості  Е.М.Ремарка, можна дійти висновку, що демократія ніколи не була ідеальною, і взагалі я не вважаю, що демократичний режим зможе існувати у суспільстві з нашим менталітетом.
Хотілося б, аби в Україні для молодих, амбітних і перспективних осіб, які хочуть чогось досягти в житті, були створені відповідні умови щодо їх розвитку та самореалізації  незалежно від соціального походження. Мені боляче дивитися на те, як дуже розумні люди не можуть досягти поставлених цілей лише через те, що вони не мають певних зв’язків і коштів.
Узагалі мені здається, що для створення нової країни мені та моїм співгромадянам треба для початку змінити своє життя і ставлення до подій сьогодення. Я ні в якому разі не хочу критикувати нашу владу, так як ми самі її обрали  і тепер маємо або підтримати її, або задуматися над тим, чи правильний вибір ми робимо кожні 5 років. Нам, як завжди, обіцяють звернути гори, а насправді ми все більше беремо кредитів, які рано чи пізно все одно доведеться повертати. Нова влада дуже багато обіцяє, але суспільство як було у 1861 році «приниженим та зневаженим», так і залишається таким донині.

Але якщо звернутися до творчості Ф.Достоєвського, то можна зробити висновок, що, перш за все, треба міняти не владу, а розпочати зміни з себе, тому що більшістю людей керує свідомий або несвідомий егоїзм, і, на жаль, у нашому суспільстві діє принцип homo homini lupus est (людина людині – вовк). Тому доки все складатиметься саме так, ми не зможемо створити країну, в якій справді хочеться жити, виховувати дітей і зустріти щасливу старість.

І наостанок я хочу пригадати слова, що були сказані більше 85 років тому: «Коли з країни їдуть вчені, інженери, лікарі та інші представники розумової праці, їде цвіт народу - інтелігенція, то правителями стають "бізнесмени", політиками - плебеї і пройдисвіти з вулиці, а депутатами парламенту - базарні спекулянти, спортсмени та артисти». Тому я дуже хочу, щоб освічені, висококваліфіковані українці не їхали за кордон, а залишалися і будували нову країну тут, щоб колись Україна могла піднятися на один рівень з європейськими країнами.


Кондрашов  Олексій, студент  групи  ПФ-191
Країна, у якій я хотів би жити, - це країна з науково-технічним  прогресом, новими технологіями та технічними  інноваціями;  де люди не вбивають один одного за гроші і через гроші,  де не відвертаються від тебе і завжди  поважають.

Саме в цій країні будуть літати машини та будуватися космічні кораблі, у кожного буде свій дім та місце на роботі. Тут кожен зможе вчитися, розмовляти рідною мовою, незважаючи на своє походження, матиме право на волевиявлення та віросповідання, а перед судом рівними будуть усі.

Це країна, у якій не буде залежності від нафти та газу, енергетики інших держав, бо будуть стояти такі прилади, як вітряки, сонячні батареї, дамби. Не буде злочинів, дармоїдів та корупції. Усе буде зроблено завдяки добросовісній праці та високому інтелекту.

У цій країні буде найкращий догляд над тваринами, які потребують людської допомоги та піклування, а знущання над ними будуть жорстоко покарані.

І Україну можна перетворити на найкращу, щоб ми пишалися нею, а туристи з усього світу хотіли сюди потрапити на відпочинок! Нам лише треба знищити агресорів, злодіїв та корупцію, сприяти розвиткові економіки та бізнесу, покращити екологію та відновити  популяції  тварин. І  тоді наша країна стане найкращою на планеті!


Дорофєєва Владислава, студентка групи Т-291
Я вважаю, що моя країна нещасна. Вона день за днем потерпає від корупції, хабарництва, байдужого ставлення до справи «слуг народу» та «слуг Феміди». Мені прикро і  боляче, адже я від щирого серця хочу, аби моя країна процвітала, а батьки мали можливість достойно виховувати своїх дітей, де думаючи, де взяти гроші на освіту чи лікування. Я хочу, аби наші пенсіонери не жебракували, діти не були вимушені працювати з 14 років через нестачу грошей у сім`ї, батьки не кидали дітей, аби заробити грошей за кордоном. Кожна людина повинна мати право на роботу і відпочинок, безкоштовну медицину та навчання.

Моя країна, моя рідна держава!
Мені прикро за тебе, за себе, та усіх нас. Ми підлітки, і, можливо, саме ми зможемо тебе змінити, допомогти тобі. Давайте змінимо себе і будемо достойними громадянами нашої Батьківщини.


Синя Марія, студентка групи П-491
У країні моєї мрії повинно все бути для людей, щоб у ній можна було жити спокійно, а не намагатися вижити. У цій країні повинні бути найкращі умови для життя від  народження і до самої смерті. Розпочнемо з  народження.

У пологовому будинку, де ось-ось на світ вперше подивиться своїми оченятами крихітне немовля, буде все для того, аби забезпечити йому життя і кваліфіковану допомогу медиків. Для матерів-одиначок матеріальна допомога буде така, на яку можна виховати, нагодувати, одягнути дитину, так само і для сімей, які втратили годувальника. Ціни на медикаменти повинні бути мінімальними, у цій країні люди не будуть брати купу кредитів: лікування  буде доступним для будь-якої людини -  бізнесмена чи вантажника - у всіх будуть достойні заробітні плати.

Ще в цій країні не буде корупції. Будуть нормальні дороги в усіх містах і селищах. Також ніхто не зможе купити водійське посвідчення, всі будуть навчатися і здавати іспит, керуючись своїм знанням, а не гаманцем. Так вдасться уникнути страшних аварій із летальними наслідками.
Люди повинні бути добрішими один до одного, допомагати, якщо потрібно.
І останнє, ціни на ритуальні послуги будуть мінімальні, щоб кожну людину можна було поховати достойно, при цьому не продаючи сімейні коштовності. А люди, котрі надають ці ритуальні послуги, будуть співчутливими до чужого горя, добрішими, а не бидлом і хамлом.
Ось країна, в якій я мрію жити.


Карпенко  Ольга, студентка групи ПФ-191
Довгий  час я роздумувала над цим запитанням…Спочатку здавалося, що відповідь на нього доволі банальна:  більшість, як і я, хочуть жити в мирній країні. Це очевидно. Та є дуже важлива деталь. Чомусь кожного разу роздуми вводили мене в поганий настрій, навіть в депресію, від думки, що закінчення війни – це не єдина умова щасливого життя.

Як живу я, моя родина та інші бідніші, ні в чому не винні люди? Думаючи про «мою ідеальну країну», приходить усвідомлення, що наше покоління навряд чи  побачить її справжній розквіт, хоча ще є невелика надія, що в ній все-таки будуть жити наші нащадки: у країні, де люди рівні в правах, де вони добрі, дружні, турбуються про інших, не мають шкідливих звичок, не роблять поганих вчинків; у кожної людини є дах над головою, ніхто не потерпає від голоду і не думає про вбивство чи самогубство.

Мабуть,  багато  хто зі мною не погодиться, але, думаю, буде правильно, якщо в  країні стануть більш суворими покарання за порушення закону, і буде введена смертна кара. Хоча є вірогідність того, що людина, навіть знаючи про можливу смерть, наостанок  скоїть ще більше злочинів: одне вбивство чи п’ять – яка різниця, все одно їй нічого втрачати, бо фінал життя однаковий за обох обставин. Та таких відчайдухів, скоріше за все, буде небагато,  люди  повинні боятися робити зло, бо,  на мою думку, деякі особи стають схожими на тварин, знаючи, що їм нічого не буде за жахливі вчинки.
Цим я хотіла сказати, що хотіла б жити в країні, де у людей не буде поганих думок і намірів, де не буде злочинців, хоча і розумію: це майже неможливо. Адже так добре жити в країні без поганців.


Конощук  Надія, студентка  групи  Р-391
Наша країна зараз знаходиться на переломному етапі своєї історії. Люди хочуть жити, як в Європейському Союзі: комфортно, мирно, захищеною, з перспективою, із забезпеченим робочим місцем . Але, на жаль, не всі українці розуміють, як цього досягти. Тим більше, що звикли до усталеного роками ритму життя, а щоб отримати Євросоюз у своїх державі, треба щось міняти, не сидіти склавши руки.

Сьогоднішнє покоління виросло на псевдопатріотизмі. Молоді люди чомусь думають, що варто вдягнути вишиванку, всюди носити з собою синьо-жовті стрічки та по двадцять разів на день співати Гімн України – і умови життя покращаться.

Якою буде Україна в майбутньому?  Важко дати відповідь. Кожен мріє про соціальну захищеність та багате, яскраве, щасливе життя у своїй  країні. Майбутнє України – це вирішення всіх соціальних питань населення , прийняття справедливих для кожного громадянина законів.
Не кожен може достойно витримати тяжкі часи, які переживає держава: реформи, нестабільна економіка, війна на Сході України. Проте кожен із нас робить свій вибір, у якій країні йому жити: втекти за кордон і звідти осудливо аналізувати українські події, чи «закотити рукава» і, не шкодуючи себе, таки провести «генеральне прибирання» у своїй країні.

Отже, варто усвідомлювати  важливість свого вибору, щоб  у майбутньому жити по-європейськи.


Матюха Михайло, студент групи ПФ-191
Країна, у якій я хотів би жити… Філософське питання... Його можна розглянути з двох боків - матеріального й  морального. Розпочнемо з аналізу нашого комфорту, престижу країни та «благ цивілізації».

Наприклад, громадський транспорт. Хотілося б, аби він працював на електроенергії, так як це не шкодить екології і дешевше в експлуатації. Ще було б непогано, щоб старі поїзди замінили на нові, більш модернізовані. Звісно, квитки подорожчають, але час поїздки зменшиться.

Перейдемо до спорту. Було б добре, щоб на державному рівні підтримувались спортивні академії. І вже через 10-15 років Україна зможе стати справжньою спортивною державою.

Тепер про музику.  Я, як великий прихильник року, хотів би, щоб по всій країні відкривалися музичні  майданчики, де кожен гурт чи музикант-початківець міг би виявити себе.

Є ще багато сфер, які я хотів би покращити. Але все ж найбільше претензій до конкретних людей. Ви вже здогадалися, до яких саме? Правильно, це представники влади. Не буду навіть робити спроб проаналізувати їх діяльність повністю, бо, як кажуть, діло брудне. Але все-таки  висловлю кілька своїх думок. По-перше, я вважаю, що з наших вельмишановних депутатів треба знімати недоторканість. Якщо таке дійсно станеться, то поменшає «представників влади», які приходять на роботу пограти на телефоні, подивитися відео, посидіти у соцмережах. За рахунок цього збільшиться ефективність роботи  «слуг народу».
Про матеріальне досить, тож перейдемо до моєї улюбленої частини – моральної.

Почнемо зі старшого покоління. Багато цих людей, народжених у СРСР, страждають від «совєцкого» менталітету, що поєднує в собі «найкращі» риси, а саме: консерватизм, шовінізм, расизм  та інше. Ці люди часто ностальгують за СРСР та ніяк не можуть прийняти факт, що Україна йде у бік Європи, де найголовнішою є Свобода Людини. Також  у сучасному  українському суспільстві є такі люди, як «сепари». Так, це ті самі люди, які хочуть жити у Росії, але не переїжджаючи туди.

А зараз буде камінь у город сучасної молоді. Часто можна почути від старшого покоління, що молодь зараз погана. І знаєте, я все-таки погоджуюсь із цією фразою. У багатьох представників мого покоління у свідомості стоїть пункт: «Кожен сам за себе!» І це насправді є великою проблемою. Бо якщо кожна людина буде так думати, то суспільство, яке тримається на взаємній підтримці, просто розвалиться.

Наостанок  я хотів би зазначити, що якщо наша країна зміниться в моральному плані, то матеріальний успіх їй забезпечений. Завершити свій роздум мені хотілося б реченням із пісні Джона Леннона «Imagine»: «Уяви, що люди живуть у злагоді й мирі.


Забродіна  Аліна, студентка групи  П-292
Напевно, кожна людина хотіла б жити у вільній та процвітаючій країні. Проте далеко не будь-який громадянин здатний зробити щось, аби наблизити свою Батьківщину до ідеалу. Я щодня по телевізору бачу новини про заворушення серед населення та мітинги невдоволених. Розгнівані люди оточують державні установи, вимагають зниження цін та підвищення зарплат. Я вважаю, що таки чином ми не зможемо змінити нашу державу. Щоб побудувати по-справжньому сильну країну, потрібно не звинувачувати когось, а почати зміни всередині себе. Адже багато психологів стверджують, що при звинуваченні людина не зробить нічого, окрім виправдовування та спроби захистити себе.

Підводячи підсумок, можу сказати: я хочу жити в такій Україні, де люди розуміють важливість змін у собі та готові їх здійснити, навіть поступившись  особистими інтересами та вигодами. Час егоїзму повинен закінчитись! Досить думати лише про себе!


Таран Анастасія, студентка групи Р-391

Україна, в якій хочеться жити – це єдина країна, і в ній немає війни. Тут живе миролюбивий, працьовитий і привітний народ. Для процвітання нашої держави потрібні свіжі сили та ідеї, новий погляд, друге дихання, яке може відкрити молодь, яка хоче боротись за наше майбутнє.
Країна, у якій я житиму, – це велике дерево з товстим переплетеним корінням, що об’єднує усіх нас. Те місце, де я хочу жити – це країна, у якій немає жорстокості та страху, панує лад. Я мрію, щоб моя Батьківщина майоріла радісними посмішками. Хочу, щоб наші рідні, друзі чи просто знайомі ніколи не брали до рук зброї. Нехай панує на Землі любов.

Не перший рік іде війна,
Чарівні сни солдат побачить хоче.
Не м’якне постіль кам’яна,
Та ось вже й сон потрапив в очі.

І бачить він, як в небі чистім
Летять лелеки - рівний ключ.
І він у вбранні урочистім
Ворожі сили душить голіруч.

Прокинувся солдат –
Холодний піт з чола стікає.
І знов бере свій автомат,
Його до тіла притискає.

І доки тихо навкруги
Він намагався знов заснути
І хоче бачить рідні береги,
Й до мами знову пригорнутись.

І мріє уві сні солдат щасливо
Про те, як буде мир на всій Землі.
Як бігатимуть діти галасливо
І вчитимуть їх добрі вчителі.

Як працюватимуть за фахом люди,
Які знайдуть в покликанні життя,
І лине тиха пісня звідусюди -
Навколо лиш щасливі почуття.

Але, почувши вибух за спиною,
Лиш трохи задзвеніло в голові.
Тут зрозумів солдат, що час до бою.
Побіг по вже червоній він траві.

Він  хоче побачити усмішку щиру,
І хоче знов побачить сни,
Бо замість того, щоб добитись миру,
Лиш видають посмертно ордени.

Перлини студентської творчості збирала та редагувала
викладач української мови та літератури
Алла Іванівна Сергазіна

Немає коментарів:

Дописати коментар