27 лютого 2020

Рідна мова, мова материнська…


Щорічно наприкінці лютого у світі відзначається свято, близьке, напевно, кожному з нас  – Міжнародний день рідної мови.
Цьогорічне святкування було ювілейним – двадцятим. Започатковане ще в 2000 році, воно не втратило своєї актуальності, адже навіть зараз, у високорозвиненому ХХІ столітті, з 6000 розмовних мов світу під загрозою зникнення опинилася майже половина.




Усім відомо, що людина без мови не може існувати, і в кожного з нас вона своя, адже Україна – держава багатонаціональна. Так склалося історично. І ніколи на нашій землі не виникало утисків представників інших національностей та їх культур. Тому День рідної мови – це свято єднання, це свято всіх людей. А об’єднує нас усіх українська земля, шана та повага до її культури, мови.
Студенти Херсонського кооперативного економіко-правового коледжу долучаються до проведення святкових заходів у цей день щорічно. Цього року конкурсно-розважальна  програма мала назву «Люби і знай свій рідний край», і брали участь у ній студенти груп ОФ-191, П-191, Р-191.


Активна боротьба розпочалася вже з першого конкурсу (він називався «Український калейдоскоп»), де команди у формі гри «так – ні» продемонстрували знання про минуле і сьогодення, культуру нашої держави. Думаєте, це було дуже просто? Мабуть, не зовсім. Чи пам’ятаєте ви, наприклад, хто був першим президентом незалежної України? А хто написав картину «Козаки пишуть листа турецькому султану»? А чий портрет зображено на купюрі номіналом 1000 гривень? А що дівчина повинна була робити під час сватання, стоячи біля печі? Не впевнені? Так отож! Приємно, що команди впоралися чудово, а група П-191 виборола максимальну кількість балів -20, і стала лідером гри.


Наступний конкурс під назвою «Ризикуй і перемагай» виявив не лише знання студентів про нашу державу, а й злагодженість командної роботи, здатність ризикувати з розумом, брати на себе відповідальність. Суть конкурсу полягала в розгадуванні загадок, тісно пов’язаних з Україною. Кожну загадку розгадували в три етапи - з трьох підказок. Якщо котрась із команд готова була ризикнути, дати відповідь уже після першої підказки, і ця відповідь була правильною, то команда отримувала 3 бали. Якщо відповідь не правильна, то команда, що пішла на ризик, свій шанс втрачала, і цю загадку далі вже не розгадувала. Хто вгадав правильну відповідь після другої підказки, отримував 2 бали, а  після третьої — 1 бал.
Першокурсники швидко (з першої підказки!) вгадали улюблену дівочу прикрасу – вінок, зачинателя нової української літератури – Івана Котляревського, місце, пов’язане з родиною Фальц-Фейнів – Асканію-Нову, українську святиню й оберіг – рушник. А от над розгадуванням писанки довелося поміркувати.


 У наступному конкурсі - «Омонімічний феєрверк» -  за поданим визначенням слід було розгадати слова-омоніми. Наприклад, «не тільки документ про успішність школяра, але і форма літературного твору». Не кожен одразу здогадається, що мова йде про слово «щоденник». Найбільш складно, за словами учасників, було розгадувати слова «вал» і «бал».
Четвертий конкурс мав назву «Криниця мудрості». Чи знає молоде покоління прислів’я та приказки українського народу? Напевно, що так! Адже етнічні знання передаються дітям з молоком матері, від покоління до покоління. Діти змалечку переймають від дорослих моральні принципи, що склалися в народі, ментальний дух нації, норми життя та правила співіснування. Отож, суть конкурсу полягала в тому, що потрібно було з’єднати між собою частини прислів’їв, які переплуталися. Усі команди впоралися на відмінно, отримавши максимальну кількість балів.


Почувши назву наступного конкурсу, -  «Пісня – душа народу» - команди дещо захвилювалися, бо подумали, що доведеться співати. Однак мета конкурсу була дещо іншою - виявити, чи знають першокурсники слова українських народних пісень. А ще – наскільки вони швидкі. Бо хто першим підносив руку, той і отримував право відповісти. 
Гра показала: то неправда, що сучасна молодь знає і слухає лише сучасних реперів та попмузикантів. Знають юні українці і етнокомпозіції. Тим більше, що багато народних мелодій у вигляді реміксів і рімейків можна почути з екранів телевізорів у виконанні популярних українських (і не лише!) співаків. Тому на запитання: Що робили жінки на товчку, на базарі? На що проміняв жінку Сагайдачний? Про що має розповісти смерека? – звучала миттєва відповідь. А уривки з пісень підспівували не лише конкурсанти, а й глядачі.
Останній конкурс «Буква до букви – виникло слово» виявився найвеселішим. Він дав  учасникам унікальну можливість – самим стати літерами і створювати нові слова. Умови конкурсу були такі: чотири учасники отримували по дві літери, які одягали на себе, розміщуючи їх на грудях і на спині. Кожна команда мала 10 запитань, які звучали по черзі протягом 2 хвилин. Використовуючи літери кожного учасника, команди складали слова-розгадки. 


Конкурс дещо вирівняв ситуацію з розривом у балах учасників, тому інтрига трималася до останньої хвилини. З відривом у 4 бали перемогу здобула команда групи П-191, а ресторатори й обліковці-фінансисти розділили друге місце, здобувши однакову кількість балів. 
Шквал емоцій продемонстрували і вболівальники, здобуваючи солодкі призи. Завдання було легким і важким одночасно: упізнати українську казку за поданою ілюстрацією. «Не пам’ятаю назву, бо я вже дорослий», - гукав із залу хтось із глядачів. Та попри «недитячий вік» (цілих15-16 рочків! J) усі призи знайшли своїх власників, ще раз доводячи, що наше – українське – міцно входить у свідомість кожного з дитинства і залишається з нами назавжди.
Алла Сергазіна, 
викладач української мови та літератури

Немає коментарів:

Дописати коментар