Кравченко Надія – студентка - першокурсниця Херсонського кооперативного економіко – правового коледжу спеціальності «Ресторанне обслуговування» мріє стати фахівцем своєї справи, але, крім працелюбності й старанності у навчанні, неймовірної активності у позанавчальних заходах, участі й перемозі у конкурсі (І місце в обласному етапі конкурсу ІІІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Т. Г. Шевченка) ця талановита і водночас ніжна, щира блакитноока красуня ще й має неабиякий поетичний хист. Сьогодні свої поетичні рядочки Надія присвячує вічному й неймовірному почуттю - коханню…
***
Кохана, скажи, чого
твої очі
Не
дивляться зовсім на мене?
Скажи, я
піду, коли тільки захочеш!
А ні, то
зостанусь, напевне.
О ні! Не
жени! Бо я зайвий усюди.
І на
землі й серед неба.
Кидало
життя мене завжди між люди,
А я
повертався до тебе.
Бо де б
я не був, усе згадував світло,
Для мене
його запалила.
Байдужі
серця від нього осліпли,
Мені ж
воно шлях освітило.
Барвінок
я згадував твій біля хати,
Як з
нього віночки сплітала…
Щасливий…
тоді я був бачити здатен –
Вінки до
очей пасували.
Я бачив,
як вітер з твоїм грав волоссям.
І як ти
із ним жартувала.
Кохана,
покинути вас довелося.
Та,
мабуть, тоді ти вже знала.
Ти
знала, що я повернусь неодмінно,
Крізь
втому тобі усміхнуся.
З
волоссям пограю твоїм, як дитина,
І в очі
твої подивлюся.
Небесно-блакитні
і досі… і досі!
Їм
личать вінки барвінкові!
І хоч сивина вже сховалась в волоссі,
У серці
не тісно любові.
Голубко
кохана, я знаю, тужила!
Сльоза
по щоці покотилась…
Я поруч!
Прийшов, бо ти Бога молила,
І я
відчував, як журилась…
Я хочу,
щоб погляд мені дарувала,
Казала:
«Життя незбагненне…
Але я
кохаю, так, як і кохала!»
- Тоді я
прийшов недаремно!.