03 квітня 2019

Не здаються без бою


Чи багато з нас живе у своєму уявному світі? Хто ми є, який шлях обираємо у своєму житті, як протистояти проблемам і відповідати за себе та інших – такі питання задає собі кожен. 

Добрий друг наших студентів, настоятель храму св. Варвари отець Олег допомагає нам у духовних і душевних пошуках. Іноді ми не бачимо і не хочемо бачити таких очевидних проблем, які постають кожного дня перед нашими співвітчизникам. Вони напряму зіштовхуються із випробовуваннями своєї сили волі та міцності духу, проходять іспит на дружбу і вірність, що перевіряються не часом, а складною життєвою ситуацією. 


А чи в тебе є такі «перевірені» друзі? Цього разу отець Олег завітав до нас із несподіваними гостями: підполковником Віталієм Костенком та старшим сержантом Андрієм Тарчинським - бійцями добровольчого формування патрульної служби поліції батальйону «Херсон»! Ці мужні воїни точно знають значення слова «друг». Власним прикладом вони довели, що людське життя найцінніше, що є на Землі. 

Наші нові знайомі відважно захищали східні кордони Батьківщини під Іловайськом, опинившись у самому пеклі, яке називають «іловайським котлом». 

На превеликий жаль, вони оборонялися від тих, кого ми вважали своїми братами-слов’янами, а саме від Московських повітряних сил та Ульянівських десантних військ. Водночас перевірялися на міцність в окопах під обстрілами поранені військовослужбовці. 

Всі чоловіки, які служили в цьому батальйоні, стали одною родиною, а отже, помилився - підвів сім’ю. Заради мирного неба багато військових, волонтерів та населення сходу України поклали свої життя. Не винятком став молодий лікар Влад Ковальов, що загинув як справжній чоловік, рятуючи людей… Це був порятунок ціною життя. 

Коли стало питання до військовослужбовців: «Яка була мотивація захищати країну?», нам, не міркуючи, вони відповіли: «Заради людей, заради родини, для вас!» Від такої відповіді затремтіло серце… 

А як часто ми думаємо про тих, хто нас захищає? А вони про нас думають постійно. Навіть тоді, коли не вистачало їжі та води, бо вони все віддавали мирному населенню, яке втратило домівку. Навіть тоді, коли, не маючи певного досвіду, а зі зброї - тільки автомат, зуміли вистояти та дати достойний опір сильному та озброєному супернику, отже, найголовніше, це – бажання і сила волі. 

Як згадують бійці, не зважаюи на жахливі втрати близьких друзів, вони не відчували ненависті до росіян. Було навпаки сумно і не хотілося відповідати насильством на насильство. Але як тільки наші захисники бачили зброю в руках «братів», вмить все змінювалось, і вони ставали головною загрозою та заклятими ворогами. 

Наші бійці не забули, що таке людяність, оскільки ніколи не «добивали» поранених ворогів. 

Хоч часом не вистачало їжі, води та тепла, вояки не падали духом, у цьому їм допомогла одна з мешканок східних областей – бабуся, чиї слова захисники запам’ятали на все своє життя: «Зробив добре діло - і до тебе приростає броня!» 

Такі зустрічі допомагають переоцінити свої життєві цінності. Хочеться бути людяним, не шкодувати сил для добрих справ, адже життя - одне, і воно - безцінне … 

Студентка гр. Р – 192 Ольга Мошко

Немає коментарів:

Дописати коментар